Відомі імена в науці і техніці

 

    Віктор Михайлович Глушков народився 24 серпня 1923 р. у Ростові-на-Дону в родині гірничого інженера. У 1929 році сім'я переїжджає в м. Шахти.

У червні 1941 р. Віктор Глушков із золотою медаллю закінчив середню школу №1 м.Шахти. 22 червня почалася війна, він відразу подав заяву в артучилище та через дуже поганий зір його не взяли.

Після визволення м. Шахти, Глушков брав участь у відновленні вугільних шахт Донбасу, працював спочатку чорноробом у вибої, потім інспектором з якості і техніки безпеки.

   Уже восени 1943 р. Новочеркаський індустріальний інститут оголосив набір, і Глушков став студентом його теплотехнічного факультету. У 1947 р. він вступає ще и на 5-й курс фізико-математичного факультету Ростовського університету, здавши академрізницю за 4 роки - майже півсотні іспитів, а у наступному році одержує дипломи про вищу технічну і вищу математичну освіту.

   У жовтні 1951 р. він захищає кандидатську дисертацію на тему: "Теорія локально-нільпотентних груп, без крутіння, з умовою обриву деяких ланцюгів підгрупи". У серпні 1956 р. В .М. Глушков був призначений завідувачем лабораторії обчислювальної техніки Інституту математики АН УРСР. Саме в цій лабораторії під керівництвом академіка С.А. Лебедєва всього п'ять років перед тим була створена перша в континентальній Європі електронно-обчислювальна машина МЕОМ.

   У грудні 1957 року лабораторія була перетворена в Обчислювальний центр АН УРСР із правами науково-дослідного інституту. У 1962 році Обчислювальний центр був перетворений в Інститут кібернетики АН УРСР, директором якого до кінця життя залишався В.М. Глушков. У цьому інституті під керівництвом Віктора Михайловича було створено десятки типів ЕОМ, багато з яких не тільки відповідали світовим стандартам, але і відкрили зовсім нові напрямки в розвитку обчислювальної техніки. Так,наприклад, машини серії МІР (машина інженерних розрахунків) стали праобразом персональних комп'ютерів. Ще більше було спроектовано різних керуючих систем і комплексів. Інститут став флагманом у розробці і в провадженні автоматизованих систем управління (АСУ).

Неоціненний внесок зробив В М. Глушков у зміцнення обороноздатності Радянського Союзу. Він був науковим керівником робіт із впровадження автоматизованих систем управління в міністерствах оборонного комплексу.

   Ще більш примітна теоретична діяльність В .М. Глушков а в галузі кібернетики. Він буквально зробив переворот як в галузі конструювання обчислювальної техніки, так і в галузі створення програм. Досить сказати, що знаменита Британська енциклопедія, що на той час була вже спільним британо-американським виданням, замовила статтю "Кібернетика" саме В.М. Глушкову.

   У 1996 р. міжнародне комп'ютерне товариство посмертно присудило Вікторові Михайловичу Глушкову медаль "Піонер комп'ютерної техніки" за створення Інституту кібернетики, створення теорії цифрових автоматів і роботи в галузі макроконвеєрних архітектур обчислювальних систем. Ця медаль присуджується вченим за виняткові заслуги і значний внесок у розробку комп’ютерної техніки, що витримали іспит часом і просунули комп'ютерну науку вперед. 

Відділ документів з економічних, технічних, природничих та сільськогосподарських наук Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових продовжує цикл книжкових виставок "Відомі імена науки і техніки". Сьогодні представляємо до вашої уваги добірку документів, які розкривають творчий науковий шлях видатного вченого XX століття – академіка Віктора Глушкова. Книжкова виставка приурочена до 100-річчя від дня народження Віктора Михайловича.

 Список літератури

  1. Глушков В. М. Кибернетика, вычислительная техника, информатика : избр. тр. : в 3 т. / В. М. Глушков ; АН УССР. – Киев : Наукова думка, 1990.
  Т. 1 : Математические вопросы кибернетики. – 261 с.
  2. Глушков В. М. Кибернетика, вычислительная техника, информатика : избр. тр. : в 3 т. / В. М. Глушков ; АН УССР. – Киев : Наукова думка, 1990.
  Т. 2 : ЭВМ – техническая база кибернетики. – 264 с.
  3. Глушков В. М. Кибернетика, вычислительная техника, информатика : избр. тр. : в 3 т. / В. М. Глушков ; АН УССР. – Киев : Наукова думка, 1990.
 

Наші книжкові виставки

 

У сучасних умовах особливо важливе значення має раціональне використання людських ресурсів в організації всіх форм власності. Персонал — найбільш складний об'єкт управління в організації, оскільки, на відміну від речових факторів виробництва, є живим, має можливість самостійно приймати рішення, діяти, критично оцінювати пред'явлені до нього вимоги, має суб'єктивні інтересиі т.п. Персонал є мотором будь-якої організації. Часто керівники основну увагу приділяють фінансовим, виробничим питанням, проблемам матеріально-технічного забезпечення чи збуту готової продукції, не приділяючи при цьому достатньої уваги людям, які забезпечують роботу організації в усіх напрямках. Ці помилки занадто дорого обходяться. Без людей немаєорганізації.. Без потрібних людей жодна організація не зможе досягти своєї мети і вижити.
У сучасних умовах корінним чином змінилася роль людини у виробництві. Людина є не тільки найважливішим елементом виробничого процесу на підприємстві, а й головним стратегічним ресурсом компанії в конкурентній боротьбі. Які б не були прекрасні ідеї, новітні технології, найсприятливіші зовнішні умови, без добре підготовленого персоналу високоефективної роботи домогтися неможливо.

Зібратися разом є початок. Триматися разом є прогрес. Працювати разом є успіх.

                                                                                                                          Генрі Форд

Список літератури

 1. Адізеc І. К. Управління життєвим циклом корпорацій / Іцхак Калдерон Адізес ; [пер. з англ. Наталії Палій]. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. – 493 с.
  2. Батирєв М. 45 татуювань менеджера. Правила керівника / М. Батирєв ; пер. О. Кожушко. – Харків : Фабула, 2017. – 290 с.
  3. Бейтс Б. Маленька книжка великих коучингових моделей. 76 способів допомогти менеджерам максимально ефективно використовувати людський ресурс / Боб Бейтс ; [пер. з англ. В. Омеляненко]. – Харків : Фабула, 2019. – 269 с.
  4. Бочелюк В. Й. Організаційна психологія на підприємстві : навч. посіб. для вищ. навч. закл. / В. Й. Бочелюк, О. В. Пучина. – Київ : Скіф, 2019. – 267 с.
  5. Велч Дж. Сам собі МВА : про бізнес без цензури / Джек Велч і Сьюзі Велч ; пер. з англ. Оксана Ваф'я. – Київ : Наш формат, 2018. – 199, [1] с.
 

Видатні імена науки і техніки

 

Ми маємо знати свою історію, та людей які її створювали і прославляли нашу країну. Відділ документів з  економічних, технічних, природничих та сільськогосподарських наук  підготував книжкову виставку про видатного  українського,  американського та німецького вченого у галузі механіки — Степана Тимошенко,  батька теоретичної механіки,  основоположника теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань
 В історії України він – один із засновників і перших академіків Всеукраїнської академії наук. Ініціатор створення та перший директор Інституту механіки НАН України (1919–1920), що нині носить його ім'я.
  Народився Степан Тимошенко 23 грудня 1878 року в селі Шпотівка Конотопського повіту Чернігівської губернії. Його батько Прокіп Тимофійович був кріпаком, проте йому вдалося вибитися в землеміри, забезпечити добробут родини і дати освіту дітям.
  У 1896–1901 рр. Степан Тимошенко навчався в Петербурзькому Шляховому інституті. З 1903 року працював у механічній лабораторії Петербурзького політехнічного інституту. Переїхавши до Києва, Степан Прокопович у 1907–1911, 1917–1920 роках викладав у Київському політехнічному інституті, захистив дисертацію на ступінь ад'юнкта прикладної механіки.
  Настали обнадійливі місяці становлення Української Народної Республіки. Коли до влади прийшов гетьман Скоропадський, а міністром освіти став Микола Василенко, виринуло питання реального створення Української академії наук. Провідні вчені почали об'єднуватися для розроблення її концепції та статуту. Було зібрано комісію для вироблення законопроєкту про заснування УАН. У дружній співпраці з Володимиром Вернадським працював над цим і Степан Тимошенко. Він опікувався питаннями створення відділу механіки для теоретичних та експериментальних робіт. Восени всі члени комісії стали академіками УАН, а Степан Прокопович очолив організований ним Інститут механіки.
  Але знову настали буремні часи – трагічні з сьогоднішнього погляду роки в історії України. Зміна влади, безправ'я, розгром, окупація – все це не могло не вплинути на вченого. Найдужче обурили його денікінці, коли в Києві зірвали напис "Українська академія наук". Степан Тимошенко не бачив перспектив для вільної наукової праці і на знак протесту виїхав до Югославії, де викладав у Загребському політехнічному інституті, а затим подався шукати кращої долі до Сполучених Штатів, де в 1927–1936 роках працював професором Мічиганського університету.
  У 1936–1960 роках Степан Тимошенко – професор Каліфорнійського університету у Стенфорді. Коло наукових інтересів Степана Прокоповича – дослідження опору матеріалів, теорія пружності та коливань в інженерній справі. Степана Тимошенка вважають основоположником школи технічної фізики в США. Його ім'я носить лабораторія технічної механіки Стенфордського університету.
  З 1960 року Степан Тимошенко жив у Німеччині. Основні напрями його наукової діяльності стосуються механіки твердого тіла, будівельної механіки, теорії пружності, теорії пластини та оболонок, проблеми стійкості деформованих систем, статики споруд. Ученому вдалося розв'язати задачу про концентрацію напруг поблизу отворів. Його посібники "Курс опору матеріалів" і "Курс теорії пружності" стали класичними. А відома праця в галузі будівельної механіки "Теорія коливань в інженерній справі" й досі використовується для навчання студентів.
  Уся багаторічна творча діяльність Степана Тимошенка склала цілу епоху в розвитку механіки твердого деформованого тіла. Він став ученим світової слави: теоретик, практик і педагог, автор багатьох фундаментальних підручників, перекладених різними мовами (прикро, але українською жоден із них не перекладено й досі).
  Величезні заслуги Степана Тимошенка в інженерній справі. В "Енциклопедії українознавства" Володимира Кубійовича написано: "Тимошенко – член численних академій і наукових товариств: УАН (1918), НТІ (1929), УВАН (1947), почесний член Товариства Українських інженерів Америки (1953)". Серед неукраїнських академій наук – член Американської Національної, Англійської Королівської Національної, Польської академій, Академії наук СРСР, почесний член Американського товариства інженерів-механіків, Спілки швейцарських інженерів, член Інтернаціональної Асоціації мостів.
  Степан Тимошенко – справді геніальна постать у науці. Доробок генія належить цілому світові. Він – із числа тих учених, кого рідна земля зробила вигнанцями не з власної волі. Серце Степана Тимошенка завжди належало Україні, його завжди тягнуло в рідні місця. Степан Прокопович відвідав рідну землю двічі: 1958 і 1967 року. Приїздив на наукові симпозіуми. Побував у Львові, Харкові, Києві, Ромнах.
  Степан Тимошенко пішов із життя 29 травня 1972 року на 94-му році життя. Похований у Каліфорнії.
  У Стенфордському університеті є меморіальна кімната Степана Тимошенка, де зберігаються його дипломи, нагороди, ордени і медалі. Їх дуже багато, адже він був членом сімнадцяти академій та наукових товариств світу. У 1957 році Американське товариство інженерів-механіків навіть заснувало медаль імені Степана Тимошенка, причому першу присудило йому самому "за неоціненний внесок і особистий приклад лідера нової ери у прикладній механіці".
 

Пам'ятають Степана Тимошенка і в Києві: в 1995 році на будинку, де він колись мешкав, було відкрито меморіальну дошку. А в 1998 році з нагоди стодвадцятиріччя від дня народження великого вченого і педагога на території Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" йому було встановлено пам'ятник біля історичного головного корпусу.

 

Список літератури

  1. Абліцов В. Вчені України – лауреати міжнародних нагород : [Степан Тимошенко] / В. Абліцов // Наука України у світовому інформаційному просторі. – Київ : Академперіодика, 2011. – Вип. 4. – С. 173–174.
  2. Енциклопедія історії України : [Степан Тимошенко] / редкол. В. А. Смолій та ін. – Т. 10. – Київ : Наукова думка, 2013. – С. 79.
  3. Згуровський М. З. Степан Тимошенко : фундатор великої техніки сучасності й майбутнього / М. З. Згуровський // Київська політехніка : шлях до зірок. – Київ : Видавничий дім "АртЕк", 2001. – С. 323–341.
  4. Згуровський М. З. Степан Тимошенко : фундатор великої техніки сучасності й майбутнього / М. З. Згуровський // Київські політехніки біля витоків світової авіації, космонавтики та ракетобудування. – Київ : НТУУ "КПІ", вид-во "Політехніка", 2016. – С. 337–356.

Чорнобиль — попередження, набат

 

            

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства — вибух на Чорнобильській атомній електростанції. Радіаційний рівень зріс до межі у 30-40 разів більшої, ніж під час ядерного вибуху в Хіросімі1945 року. Героїчними зусиллями пожежників вогонь, що вночі перекинувся на дах третього енергоблоку, гасили до п’ятої години ранку. Тим часом радіоактивна хмара прокотилася світом. Вона накрила території України, Білорусі, Росії, Литви, Латвії, Німеччини, Австрії, Нідерландів, Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії та Греції. Чорнобильську аварію класифіковано за найвищим — сьомим — рівнем небезпеки за Міжнародною шкалою ядерних подій (INES). Ця рана на тілі Землі болить мільйонам людей і дотепер. Сотні тисяч українців та білорусів втратили власне здоров’я, ставши жертвами дій радянської влади, коли за дзвінком із Кремля вирішили максимально замовчати масштаби трагедії. Перше офіційне повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зробили лише за 36 годин після вибуху, проте для порятунку людей була цінною кожна секунда. Аварія стала межею, що поділила життя на «до» і «після». Для десятків героїв, які першими прийняли вогонь на себе, вона перетворилася на останню, за якою зникла будь-яка надія на продовження. Для сотень і навіть тисяч ліквідаторів вона обірвала нитки, які пов’язували їх із минулим життям, кинула на випробування, боротьбу з хворобами, негараздами, проблемами. Мільйони людей, які живуть і які ще народяться на цій землі, прирекла на вічне сусідство із атомом, який хоч і приспаний, захований під саркофагом, однак жевріє та лякає непередбачуваністю.

Через війну, розв’язану Росією проти України, Чорнобильська АЕС постала перед новими загрозами , пов’язаними з перебуванням російських солдат на станції.

Російські загарбники захопили Чорнобильську АЕС у перший день повномасштабної війни — 24 лютого. Понад 3 тижні ЧАЕС перебувала під російською окупацією. За цей час російські військові «відзначились» тим, що окопались у «Рудому лісі», підняли в повітря радіоактивний пил своєю технікою, спричинивши погіршення радіаційної обстановки, а також — пограбували офіси і лабораторії. Були знищені унікальні наукові та промислові лабораторії, потрощено лабораторне і вимірювальне обладнання. Віримо в нашу швидку перемогу, будуть і надалі виконуватися дослідження , які допоможуть перетворити об’єкт «Укриття» на екологічно безпечну систему.

Пам’ять про Чорнобильську трагедію, про села і міста, яких сьогодні вже немає на карті, про героїв-ліквідаторів, які собою захистили Україну і світ від ядерної стихії, не тільки непокоїтиме нинішні, а й майбутні покоління.

Вічна слава ліквідаторам, які вступили в боротьбу з атомом і перемогли! Вічна пам’ять тим, хто пішов у небуття заради продовження життя на землі!

                                           Час очистить Прип’ять незглибиму,

                                           Оживуть і луки і сади,

                                           Та Чорнобиль вічно берегтиме

                                           Хрест своєї чорної біди.

                                                                      Іван Гнатюк «Гірка Зоря»

                                                   

621.3(477)

В 26

Векленко О. А. Чорнобиль: етюди з натури  / Олег Векленко ; [пер. з англ. Світлани Орлової]. — Харків : Фабула, 2019. — 141, [2] с. : фот. — Авт та назва парал. укр., англ. — Текст та текстівки парал укр., англ.

 Книжка спогадів учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, художника, професора Харківської державної академії дизайну і мистецтв Олега Векленка про його особисті відчуття, пережиті в період перебування в  Чорнобилі в травні-червні 1986 року. Автор розказує, яким було повсякденне життя ліквідаторів у таборі неподалік станції, про примітивні засоби захисту і  про те, що усвідомлення справжньої небезпеки прийшло набагато пізніше. Щирі історії про ті дні написані живої мовою і доповнені авторськими малюнками та фотографіями.

 

31.47 / 6П2.11

Д 64

 Долі, обпалені Чорнобилем: Чернігівський район  / Черніг. район. центр. бібл. система, Черніг. центр. район. б-ка, Черніг. рай. орг. краєзнавців ; [упоряд. О. П. Колесник ; ред. О. І. Іваненко]. — Чернігів : [б. в.], 2016. — 287 с. : фот. — Бібліогр.: с. 274-275.

 В книзі «Долі, обпалені Чорнобилем: Чернігівський район» висвітлений вклад Чернігівського району в ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Наведені спогади учасників цих подій. Це перша спроба зібрати й систематизувати інформацію про учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та переселенців в межах Чернігівського району. Зібрані та впорядковані бібіліотекарями спільно з краєзнавцями району  та активами сільських громад матеріали увійшли до видання, присвяченого30-й річниці трагедії.

Посібник стане у нагоді музейним і бібліотечним працівникам, краєзнавцям і журналістам, студентам і викладачам вузів.

 621.3(477)

Ж 74

Житня Л. Чорнобиль — очима жінок [Текст] : інтерв’ю з ”атомною катастрофою” / Людмила Житня. — Київ : Стелла-Гранд, 2020. — 607 с. : іл., фот.

 Книга Людмили Житньої «Чорнобиль — очима жінок» (Інтерв'ю з атомною катастрофою) — це ексклюзивне інтерв'ю  з жінками ліквідаторами та евакуйованими, доля яких перетнулася із вселенською атомною катастрофою, що потрясла світ. Це сповідь про пережите. Жінки — берегині! Чутливі, емоційні. Вони вистояли разом із чоловіками і понині несуть тягар цієї біди на своїх тендітних плечах. За всі роки ніхто їх не запитав: «Як вам живеться?...». А їм є про що розповісти!

Це  — «інтерв'ю з атомною катастрофою», відтворене із перших вуст очевидців страшної біди ХХ ст.

У книзі також є роздуми та коментарі автора, що грунтуються на документальних літературних джерелах, періодичній пресі, архівних матеріалах.

 

31.47 / 6П2.11

З-14

Загреба М. Пропусти Чорнобиль крізь серце [Образотворчий матеріал] : фотокнига / М. Загреба. — Київ : Лордон, 2002. — 119 с. : іл.

 Ця фотокнига — данина пам'яті журналіста, ліквідатора, учасника історико-культурної експедиції Мінчорнобиля України Михайла Загреби.

Захоплива розповідь про мальовничий древній поліський край, убитий радіацією, примушує читача поглянути на чорнобильську катастрофу не тільки як на техногенну, але й під іншим кутом зору — гуманітарним, і замислитись над тим, що ми втратили в історичному, культурному, природничому та мистецькому значеннях: до аварії на Полісся зберігалися, як ніде в Україні, найдавніші звичаї, традиції культури та побуту слов'ян.

Правдиву, емоційну оповідь Михайла Загреби ілюструють його фотографії, — адже автор відомий як талановитий фотожурналіст.

Видання становить великий інтерес і призначене для широкого читацького кола.

 621.31(477)

К 92

Купрієнко О. В. Чорнобильська хроніка. Люди [Текст] / О. Купрієнко, А. Багірова ; [передм. П. Б. Котіна]. — Харків : Фоліо, 2021. — 205, [2] c. : іл.

 Це книжка — присвята героям, які ризикували своїм життям та здоров'ям задля порятунку мільйонів інших людей. Вона містить історії шістнадцяти борців за наші життя. Це свідки й учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС: атомники, пожежники, медики, монтажники, оператори. Вони розповідають «по-рентгенівські», безкомпромісно чесно. Згадують про власне становлення, про життя у місті Прип'ять до аварії; говорять про події, які пізніше назвуть техногенною катастрофою. Кожна сторінка книжки варта найуважнішого прочитання, адже не все ще сказане і почуте суспільством. Кожне слово, промовлене очевидцями тих подій, має величезну вагу для майбутніх поколінь. Справа живих — пам'ятати.

 31.47 / 6П2.11

М 57

  Ми були першими... [Текст] : зб. спогадів / Київ. обл. асоц. "Чорнобиль" органів внутр. справ ; [упоряд. К. І. Бурцев]. — Київ : Етнос, 2006. — 342, [1] с. : фот.

 Ця книга — вшанування правоохоронців,  вогнеборців, військових та медиків — усіх, хто у двобої з невидимим ворогом, що спалював тіло й калічив душу, поклав своє здоров'я, свій талант, а дехто — і своє життя. Наслідки того вибуху вражають. Уявіть, що площа території зони відчуження ЧАЕС й безумовного відселення становить майже 2,2 тис.км² (для порівняння: площа Люксембургу — 2,6 тис. км²). Як би там не було, а життя триває. Прийде час — і знову загомонить чорнобильське та прип'ятське Полісся тисячами голосів — як воно й було раніше. Журавлі,  котрі вертаються до своїх гнізд, повернуть сюди і людей, проте десь вдалині нагадуватиме про лихоліття сіре громаддя ЧАЕС…

Інформує календар

                                     19 лютого затверджений Державний герб України

З найдавніших часів тризуб використовувався як своєрідний оберіг. Зображення тризуба археологи зустрічали у багатьох пам’ятках культури, датованих з першого століття нашої ери. Символ відомий серед народів Сходу і Середземномор’я з найдавніших часів, в українських землях з II ст. Існує близько трьох десятків теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдності світу і т.д.).
За часів Київської Русі тризуб був родовими знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.
За матеріалами енциклопедії: Посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договорів з візантійцями мали свої печатки з тризубом. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого - тризуб.
Як державний символ - Державний герб України, тризуб був затверджений постановою Верховної Ради України №2137-XII від 19 лютого 1992 року.

                                      20 лютого  –День Героїв Небесної Сотні

20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Пам’ятний день встановлено указом Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні.
Почуття гідності та честі, право на самовизначення є головними цінностями українців. Ці риси об’єднують наших героїв – борців за свободу та незалежність України різних часів: Української революції 1917–1921 років, Холодного Яру і повстанців 1920–1930-х, Української повстанської армії, учасників дисидентського руху, Революції на граніті, Помаранчевої революції, Революції Гідності.
Саме в ці дні під час Революції Гідності протистояння сягнуло свого піку. Цього дня 2014 року загинуло найбільше активістів Майдану. Свої життя віддали 48 учасників протесту. З 18 по 20 лютого на Майдані загинуло 78 осіб, після 20 лютого – ще 20. Загалом у списках Героїв Небесної Сотні 107 осіб.
Відомо, що 104-м Героям Небесної Сотні посмертно надали звання Героїв України, а троє іноземців – громадянин Білорусі Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція та Давид Кіпіані, посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні.

                                       21 лютого – Міжнародний день рідної мови

Наше спілкування між собою зрозумілою нам мовою в переважній більшості випадків має для нас величезне значення. Мова та її нарічча стають не просто засобом комунікації, але й відкривають для нас дуже широкі можливості. Людина так звикає до рідної мови, що вона стає невід’ємною частиною її власної особистості. Так створена людина, що рідною зазвичай стає найбільш близька до неї та її душі мова.

Колись ми всі говорили однією мовою. Розуміли один одного і нам не був потрібен хороший фахівець - перекладач. Згідно з Біблійними текстами (Буття, глава 11) поділ мов відбувся в регіоні, який був названий Вавилон. Не заглиблюючись у причини цього явища скажемо, що зараз на нашій планеті за оцінками фахівців всесвітньої організації ЮНЕСКО налічується близько 6-ти тисяч мов, причому половина з них перебуває під прямою загрозою зникнення. Добре це чи погано - не можна сказати напевно, проте абсолютно точно можна стверджувати, що окрема, самостійна мова - це своєрідний носій цілком певних традицій та культурної спадщини, що в свою чергу вказує на конкретну цінність, яку вона може представляти хоча б з точки зору історичної аналітики.
У 1999-му році, за даними проекту DilovaMova.com, на 30-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, було прийнято рішення заснувати Міжнародний день рідної мови. Датою щорічного свята вибрано 21-е лютого. Це всесвітне свято було засноване з метою сприяння багатому культурному та мовному різноманіттю. Збереження багатомовності дає можливість зберегти не тільки унікальний погляд на нашу тисячолітню історію і культуру, але й виробити найбільш широкі підходи у сфері взаєморозуміння і людяності, які все ще продовжують зберігати в собі ряд проблем, вирішення яких видається складним завданням.
Зроблені кроки по збереженню і поширенню рідних мов на практиці показали, що це активно служить зміцненню солідарності і терпимості, розширенню взаєморозуміння і діалогу, що особливо цінно для нас і нашої власної, сучасної культури і традицій.

                                      24 лютого – російське вторгнення в Україну.   

Майже рік триває жорстока війна, у нас вкрали не рік , а мабуть десятиліття нашого життя, ми змінилися і внутрішньо і зовні, страх за рідних, за дітей вимотує, не дає спати вночі, якісь побутові зручності з нашого минулого життя стали неважливі. Ми усвідомили, якими є справжні цінності для людини – життя у всій його простаті і красі: просто тиша, спів пташок, ясне, голубе небо, запах квітки, щасливий сміх твоєї дитини. Ми хочемо, як і раніше,  без остраху дивитись у небо, не боятися літаків, спати у своєму ліжку, мирно прогулюватись стежками парків. Але... Ми.  українці, знаємо ціну миру: тисячі наших мужніх, найкращих чоловіків віддали своє життя за нашу свободу, за право вільно жити у своїй країні; тисячі нездійснених мрій, ненароджених дітей, осиротілих матерів; тисячі молодих вдів; мільйони біженців,  зруйнованих домівок. Хіба це можна забути, пробачити... Ніколи.   Незламна сила духу наших славних пращурів , яку успадковали наші захисники, обов'язково приведе нас до перемоги, ми ніколи не здамося, але ця жорстока війна забирае найкращих , цвіт нації, молодих і талановитих.

24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на до та після. О п'ятій ранку російські війська здійснили масовану повітряну атаку по всій території України та почали повномасштабний воєнний наступ. За вісім років терору Донбасу та окупації Криму людоїдський апетит країни агресора зріс.

Армія РФ завдає підступні удари по цивільним об'єктам, медзакладам та школам, знищує вщент українські міста, обстрілює «зелені» евакуаційні коридори, регулярно нехтує нормами Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час війни та скоює воєнні злочини, цинічно вбиваючи українців.

Розраховуючи на швидку перемогу «взатридні», війська загарбників наштовхнулися на потужний супротив українців, які завзято боронять свою землю, волю та незалежність попри те, що звичне життя руйнується на очах.

Сьогодні українці об'єднані як ніколи — голими руками зупиняють танки та БТРи, виходять на мітинги в окупованих містах, бо покірно мовчати не вміють. Кожен українець на своєму фронті самовіддано воює за свою країну як волонтер, журналіст, хакер, кухар, водій, митець тощо. Війна стерла усі хиткі насадженні конструкції, що вносили роз'єднання, усвідомлення української ідентичності невідворотно викристалізовується в кожному громадянині України.

Наші книжкові виставки

 

Продовжуючи цикл книжкових виставок "Відомі імена науки і техніки", працівники відділу документів з економічних, технічних, природничих та сільськогосподарських наук Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка підготували книжкову виставку "Олег Антонов – творець крилатих велетнів", яка розповідає про видатного авіаконструктора Олега Антонова та діяльність КБ літакобудування в Києві (нині АНТК ім. О. Антонова).

 

 Ім'я Олега Антонова увійшло в історію світової цивілізації. Він народився 7 листопада 1906 року в селі Троїцькому Подольського повіту Московської губернії в сім'ї інженера-будівельника Костянтина Антонова і його дружини Анни Юхимівни. У 1912 році сім'я переїхала до Саратова, де минули дитячі роки Олега Костянтиновича. Тема авіації в ті роки була надзвичайно популярною в середовищі технічної інтелігенції. Як і більшість підлітків, Олег Антонов мріяв стати пілотом.
  Захоплення авіацією розпочалось у Олега Антонова з моделювання планерів. Перший його планер "Голуб", зроблений із фанери й водопровідних труб, у 1924 році було відзначено грамотою за оригінальну та гарну конструкцію. Це зміцнило бажання юнака будувати нові літальні апарати. Після закінчення в 1930 році Ленінградського політехнічного інституту Олег Антонов отримав призначення до Москви для організації бюро планерного виробництва І вже в 1933 році він став головним конструктором планерного заводу, будівництво якого розпочалося під Москвою. Провідному фахівцеві було тільки 27 років. За роки роботи на цьому підприємстві Олег Антонов та його колектив створили близько 30 типів безмоторних літальних апаратів. У 1938 році планерний завод закрили. Олег Антонов перейшов працювати до КБ О. С. Яковлева. Одним із перших завдань, яке він отримав, було проєктування санітарного літака з коротким зльотом, який не був запущений у виробництво через початок війни.
  У роки Другої світової війни Олег Антонов керував колективом, який проєктував і будував вантажні, транспортні, десантні планери. У 1942 році випробування пройшов планер для перенесення легкого танка Т-60. А в 1943 році перший заступник головного конструктора Олександра Яковлева Олег Антонов брав безпосередню участь у доведенні до готовності всіх типів винищувачів, які розроблялися в КБ (від Як-3 до Як-9). Восени 1945 року розпочався новий етап у житті Олега Костянтиновича: він очолив філію КБ О. С. Яковлева при авіаційному заводі в Новосибірську.
  У 1952 році конструкторське бюро Олега Антонова переводять із Новосибірська до Києва. "Ось тут я хотів би залишитися до кінця своїх днів", – за переказами, промовив Олег Антонов, уперше відвідавши Київ. Переїзд до Києва був важливий і особисто для Олега Костянтиновича: у студентські роки в Ленінграді він захворів на туберкульоз, через що мав періодичні погіршення здоров'я. Теплий український клімат для Олега Костянтиновича був дуже корисним.
  В Україні для Олега Антонова починається новий етап в історії його життя і професійної діяльності, відзначений чудовим спеціалізованим транспортним літаком Ан-8. Він був обладнаний двома газотурбінними двигунами та здатний перевозити до 11 тонн великогабаритних вантажів. Його схема – об'ємистий фюзеляж, високо розміщене крило, шасі у прифюзеляжних обтікачах, великий вантажний люк – стала класичною для наступних транспортних літаків. За кордоном подібна модель з'явилася лише через десять років. За створення Ан-2 конструктору Олегу Антонову та його колегам у 1952 році було присуджено звання лауреатів Державної премії. Цього ж року складальний цех залишили пасажирський Ан-10 і транспортний Ан-12. На Всесвітній виставці у Брюсселі в 1958 році його було удостоєно диплома і Великої Золотої медалі. Ан-12, що став одним із основних транспортних літаків Аерофлоту, мав більш як 20 модифікацій, експортувався в 14 країн світу. В 1960-ті роки перед конструкторами було поставлено завдання: створити літак надійний і безпечний, з вищою, ніж у Іл-14, швидкістю і вантажопідйомністю, оснащений сучасним аеронавігаційним обладнанням, пристосований для польотів з ґрунтових аеродромів місцевих повітряних ліній. Усім цим вимогам відповідав Ан-24. При створенні цього літака колектив Олега Антонова широко застосував нові технологічні рішення, що дало змогу знизити витрати на виробництво, збільшити транспортну ефективність, значно підвищити льотний ресурс. Цей літак установив рекорд з експорту – у 26 країн світу.

 

 У 1960–1970-ті роки в конструкторському бюро Олега Антонова було створено безліч нових і модифікованих літаків: пасажирських, аерофотозйомочних, літаків короткого злітання й посадки та інших. Особливо багато випускалося транспортних машин (це основна спеціалізація антоновського КБ). Побудовано було цілий парк вантажних "Анів": Ан-8, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-72, Ан-124. Етапним став перший реактивний літак Олега Антонова – Ан-72, який піднявся у повітря в 1977 році.
  Унікальними для всієї авіації стали знамениті антоновські гіганти – Ан-22, ("Антей"), випущений 1965 року, та Ан-124 ("Руслан") – остання модель Олега Антонова. Створення "Антея" зумовило появу за рубежем цілої генерації широкофюзеляжних літаків. Такий літак міг узяти 60 тонн високогабаритних вантажів, пролетіти з ними близько 5000 км і стати на ґрунтовий аеродром.
  Створення "Руслана" – новий крок у розвитку літакобудування та авіаційної науки. Це літак, який підіймає 150 тонн вантажів і доставляє їх на відстань 4500 км зі швидкістю 800–850 км/год.
  Талант Олега Антонова знайшов прояв не тільки у створенні планерів та літаків. Величезний інтерес становлять здобутки в живописі, книжки, статті. У роботі конструктора Олег Костянтинович надавав великого значення художній освіті. Живопис був для Антонова джерелом натхнення. Почуття краси не зраджувало його як письменника. Олег Костянтинович блискуче володів словом. За життя славнозвісного конструктора було опубліковано три його книги, 150 наукових праць і виступів у пресі з питань авіації, економіки, мистецтва, охорони природи, виховання молоді, фізкультури і спорту, інших проблем.
  Всесвітньовідомий авіаконструктор Олег Антонов пішов із життя у віці 78 років. Він помер від інсульту 4 квітня 1984 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі – як і бажав, навіки залишився в Україні.
  Заслуги Олега Антонова були високо оцінені. Йому присвоєно звання доктора технічних наук, Героя Соціалістичної праці. Олег Костянтинович був дійсним членом АН України та АН СРСР, йому присуджені високі нагороди. Ім'я Олега Антонова присвоєно Авіаційному Науково-дослідному комплексу, Центральному аероклубу України, а також створеній за рішенням Уряду України Державній літакобудівній кооперації. Нові літаки, що створюються в заснованому Олегом Антоновим науково- технічному комплексі, сьогодні несуть на борту ім'я "Антонов". АН України заснувала премію О. К. Антонова, яку присуджують ученим та інженерам за високі досягнення в галузі літакобудування. Іменем Олега Антонова названо одну з вулиць Києва. На території АНТК встановлено пам'ятник видатному конструктору крилатих велетнів.
  У 1999 році Рада директорів Міжнародного аерокосмічного музею США, що в місті Сан-Дієго, увічнила пам'ять Олега Антонова в Залі Слави. Енциклопедія історії України також увічнила його ім'я на сторінках першого тому.
  Життєве кредо Олега Антонова: "Є на світі три прекрасні сестри: Віра у свої сили, Надія на перемогу та Любов до життя. З ними я не хотів би розлучатися доти, доки не перестане існувати моє неспокійне "Я".
  Ми пишаємося нашим видатним діячем науки України та віддаємо величезну шану його таланту і високим громадянським якостям.
  Продовжуючи застосовувати теоретичні та практичні наукові досягнення Олега Антонова, колектив КБ ім. Антонова створив новий літак-велетень "Мрія". У грудні 34 роки тому відбувся перший політ дослідного зразка літака Ан-225 "Мрія". НАТО дало йому кодове ім'я "Козак". Це був найбільший і найпотужніший у світі транспортний літак. У 2004 році його внесли до Книги рекордів Гіннеса за 240 рекордів. А знищили – російські війська 27 лютого в ангарі аеропорту Гостомель під Києвом. Головним конструктором "Мрії" був Віктор Толмачов, який і брав участь у розробці більшості літаків серії "Ан" разом з генеральним конструктором Петром Балабуєвим.
  У листопаді 2022 року генеральний директор ДП "Антонов" Євген Гаврилов заявив про початок будівництва другого літака Ан-225 "Мрія". Україна обов'язково переможе ворога, і новозбудований літак Ан-225 "Мрія" підніметься у повітряний простір. І знову цим літаком милуватиметься весь світ.

   Список літератури:

  1. Антонов О. К. Десять разів спочатку: оповідання / О. К. Антонов. – Київ : Веселка, 1973. – 119 с.
  2. Антонов О. К. Десять раз сначала: рассказы / О. К. Антонов. – Киев : Веселка, 1981. – 165 с.