Translate

середа, 27 листопада 2024 р.

60 років Чернігівському тролейбусному управлінню

                                                   Історія підприємства

 

Починаючи говорити про чернігівський електротранспорт, звичайно, всім нам одразу приходить на думку тролейбус. Та не поспішайте, бо ж мова про його родича — трамвай. Отож, до чого тут Чернігів?! Як те не дивно, та електричний транспорт у нашому місті міг з’явитися навіть раніше, ніж перший чернігівський автомобіль — ще наприкінці ХІХ століття. Усе розпочалося у 1894 році, коли до ладу стала чернігівська електростанція. Знаходився цей заклад біля Стрижня на сучасній вулиці Гетьмана Полуботка. Оснащена машинами Siemens & Halske, станція забезпечувала електрикою сумарно 75 точок по місту, чого було замало. Змінити ситуацію на краще мав підприємець Конфельд — дума запропонувала йому купити станцію, він натомість гарантував після збільшення потужностей збудувати в Чернігові трамвай. Але, дізнавшись про переговори, власник устаткування Матвій Зюков виставив захмарну ціну й угода зірвалася, поховавши заразом можливість створення Чернігівського трамваю (як виявилося згодом, 1900 року, устаткування Зюкова не коштувало й половину від заявленої ним ціни). Здавалося, ідея померла. Але… Влітку 1924 року в газеті «Красное знамя» з’явилася незвична замітка, в якій коротко повідомлялося, що прийнято до розгляду проєкт влаштування у місті трамваю. Чернігівці сприйняли новину з величезним ентузіазмом. Увесь рік точилися розмови та велися підрахунки. Зрештою, було визначено, що місто отримає дві трамвайні лінії: «Красна площа (вулиця Шевченка) — Бобровиця (Музей Тарновського)» та «Новоказарменна ділянка (від «Жовтневого Молота») — Вокзал (з гілкою до міської пристані)». Лініями загальною довжиною понад 8,5 кілометрів курсуватимуть три мотовагони, двигуни до яких виготовить завод «Жовтневий Молот». Вартість проїзду найдовшою лінією у межах міста визначалася із розрахунку по 5 копійок за проїзд однієї ділянки, окремо оплачувався багаж із розрахунку 4 копійки за пуд. Вже було підраховано кількість шпал та прокату рейок, зведено кошторис — ціна появи трамваю у Чернігові складала 130 тисяч карбованців (при означеному річному доході у 62 тисячі). Визначили можливість прокладки рейок мостом через Десну. Здавалося, ідея воскресла. Але… У березні 1925 року та сама газета коротко констатувала: «вопрос о трамвае почему-то заглох»… Наступне воскресіння ідеї електротранспорту прийшло вже в повоєнний час і, з третьої спроби.



Про тролейбуси згадали у 1947 році коли йшла відбудова зруйнованого війною міста, автобусів тоді катастрофічно бракувало (всі довоєнні були залучені на фронті) й проблема перевезення пасажирів містом дуже загострилась. Проте побудову електротранспортного підприємства знову відклали.
Тим часом місто стрімко зростало відкривалися нові підприємства, будувалися житлові масиви, зростало й населення міста. А єдиним транспортом міста лишалися маленькі автобуси, які за спогадами очевидців ходили не дуже часто й тому забивалися вщент, тому багато чернігівців ходили пішки.
Переломним моментом став 1961 рік, коли будувалися такі підприємства як: Капронний завод (ВАТ «Хімволокно»), Камвольно-суконний комбінат (ПАТ «Чексіл»), ТЕЦ. Проєктувалися: автозавод та нові спальні масиви. Стало зрозуміло, що автобус не впорається з пасажиропотоками коли відкриються ці підприємства-гіганти. Саме в 1961 році Міністерство комунального господарства УРСР запропонувало побудувати в Чернігові трамвайну мережу. Але проти трамваю виступив тогочасний керівник капронного заводу Радченко. Своє невдоволення він аргументував тим, що будівництво транспортної мережі ляже на плечі підприємств міста, а побудувати тролейбус коштує чи не вдвічі дешевше ніж трамвай. Та й на той час трамвай вважався застарілим, безперспективним видом транспорту.
Свого Радченко досяг — 8 квітня 1963 міністр комунального господарства УРСР Олександр Селіванов видав указ № 116 про організацію Чернігівського тролейбусного підприємства. Згодом на посаду начальника новоствореного тролейбусного підприємства назначили Якова Олександровича Гореліка.
Одночасно виконувалися роботи зі спорудження тролейбусного парку, головний корпус якого був розрахований на 50 тролейбусів, приміщення цехів, служб, дільниць, які мали обслуговувати рухомий склад та контактну мережу. Споруджувалася сама контактна мережа та три тягові підстанції.
За 1963 рік були заасфальтовані вулиці за якими планувалося пустити тролейбус.
 Вже на кінець 1964 року парк нараховував 32 тролейбуси, а в КП «ЧТУ» працювало понад 200 працівників.


Станом на середину травня 1966 року у Чернігові експлуатувалися 90 тролейбусів на 7-ми маршрутах, а довжина контактної мережі досягла 50 км.
У 1972 році з тролейбусів зникають кондуктори,  радянський транспорт переходить на абонементні талони та компостери, а головним контролером стає совість. Тролейбус став основним транспортом міста.
 Після розпаду СРСР становище ЧТУ почало поступово погіршувалося. Припинилися постачання нового рухомого складу, а зарплати працівників не встигали зростати за інфляцією.
З 2000-х тролейбус стрімко починає втрачати позиції — на маршрути виходить все більше приватних перевізників. А кількість машин що працює невпинно зменшується.

У 2008 році місто придбало два сучасних тролейбуси виробництва львівського автозаводу — ЛАЗ (№ № 480—481). Основними перевагами цієї моделі є низька підлога та електронна система керування двигуном що дає високу плавність ходу та значну економію електрики. Обидва тролейбуси працюють з 18 березня 2008 і закріплені за маршрутом № 1. ЕлектроЛАЗи гарно зарекомендували себе в місцевих умовах експлуатації.

У 2016 році розпочалися масштабні закупівлі рухомого складу. Так були куплені нові 10 тролейбусів Еталон Т12110 «Барвінок». Останній тролейбус надійшов 15.12.2016. І вже 19.12.2016 комунальне підприємство «Чернігівське тролейбусне управління» отримало справжній подарунок на свято святого Миколи — відкриття лінії тролейбусного маршруту № 11 вулицею Козацькою. Цю лінію жителі мікрорайону Масани чекали близько 50 років. Новий маршрут з’єднав мікрорайон «Бобровиця» та мікрорайон «Масани». На лінію вийшли 6 машин, які оснащені безпровідним зв’язком WiFi, стаціонарною розеткою та USB інтерфейсом. Все це було зроблено для підвищення комфорту надання транспортних послуг.
Лише з початком повномасштабної війни , яку розв’язала Росія у 2022 році, рух тролейбусів у Чернігові припинився. Дякуючи нашим захисникам, після зняття блокади нашого міста, завдяки самовідданій праці робітників ЧТУ , рух тролейбусів у місті відновився 1 червня 2022 року.

Цікаві факти про тролейбус:



Перший у світі тролейбус з'явився на світ у Німеччині в 1882 році. Його представили брати Вільгельм і Вернер Сіменс. Транспорт мав вигляд звичайного візка де розташовувалося лише чотири - п'ять осіб без водія. Він мав два електродвигуни та пересувався зі швидкістю 12 км/год.
Перший тролейбус в Україні почав їздити вулицями Києва 5 листопада 1935 року.
Найдорожчі тролейбуси їздять в Об'єднаних Арабських Еміратах в Абу-Дабі та коштують вони більше мільйона євро кожен. Транспорт розрахований на 120 пасажирів-студентів, оскільки курсує він між університетом і студентським містечком.
Зараз у світі налічують близько 300 чинних тролейбусних систем у 43 країнах. В Україні станом на 2022 рік тролейбусні системи є у понад 30 містах, що є другим показником у світі.
Сьогодні в Японії та США існують навіть підземні тролейбусні лінії. В Японії підземні тролейбуси обслуговують гірський туристичний маршрут між містами Татеяма та Омата, а в США в місті Бостон, курсує підземний тролейбус, який називають "срібна лінія".
Найдовшим тролейбусним маршрутом у світі є міжміський маршрут Сімферополь — Алушта (52 км) — Ялта (86 км) в Криму



понеділок, 11 листопада 2024 р.

100 років радіомовлення


День працівників радіо, телебачення та зв'язку  в Україні відзначається 16 листопада. Завдяки їх професійній роботі глядачі і слухачі можуть оперативно дізнаватися новини з усього світу і в будь-який момент мають доступ до потрібної інформації.

Не випадково відзначати День українських працівників зв'язку було вирішено саме 16 листопада. У цей день в 1924 році в радіоприймачах громадян УРСР вперше зазвучало Всесоюзне радіо, а також була запущена перша радіостанція "Українське радіо".



Перші слова з гучномовців у місті Харків прозвучали о 19:00. "Алло! Говорить Харків! Усім, усім, усім! Працює перша в Україні радіотелефонна станція!", - з цього радіоповідомлення почалася історія радіо в Україні.

Через 9 років був створений Комітет радіомовлення Української РСР, а ще через 20 років республіканське Міністерство культури оголосило про запуск Радіоуправління УРСР. У 1953 році Радіоуправління почало і телемовлення каналу "Українське телебачення".

День радіо, телебачення і зв'язку України - свято з багаторічною історією.
На початку 60-х на території сучасної України радіослухачі могли обрати одну з декількох програм: перша програма Всесоюзного радіо, друга програма (пізніше радіо "Маяк"), а на ультракоротких і середніх хвилях ловили третю програму ("Юність").

Після розпаду СРСР головне радіоуправління незалежної України отримало назву Державна телерадіокомпанія України, яка трохи пізніше була розділена на Національну телекомпанію і Національну радіокомпанію.

На частотах 1-й програми всесоюзного радіо зазвучало УР-1, на частоті "Маяка" з'явилося УР-2 ( "Промінь"), ще однією українською радіопрограмою стало УР-3 ("Культура"). Крім цього, до складу Національної радіокомпанії України входить Міжнародна радіостанція, яка почала свою роботу ще в 1950 році. Радіомовлення для діаспори українців ведеться англійською, німецькою, румунською мовами.

День радіо - свято, яке відзначають у всьому сучасному світі. Однак дати святкування в різних країнах відрізняються. Наприклад, 13 лютого з ініціативи ЮНЕСКО проходить Міжнародний день радіо, в честь заснування в 1946 році радіо ООН.


                       100 років в ефірі: 15 фактів з історії Українського Радіо

16 листопада Українському Радіо виповниться 100 років. День виходу в ефір першої передачі Українського Радіо відзначається як День працівників радіо, телебачення та зв’язку. У 1994 році Указом Президента України встановлено як професійне свято.


                                                          

     16 листопада 1924 року — у Харкові в ефір вийшла перша передача Українського Радіо.
    1929 — створені оркестри Українського Радіо: Заслужений академічний симфонічний оркестр та Академічний оркестр народної та популярної музики Українського Радіо.
    1932 — створено хор Українського Радіо: нині Академічна хорова капела Українського Радіо імені Платона Майбороди.
    1950 — Українське Радіо почало мовити за кордоном.
    1951 — введено в експлуатацію Київський телерадіоцентр на Хрещатику, 26, з якого досі мовлять Українське Радіо, Радіо Промінь та Радіо Культура. З 2022 року — також телеканали: Перший канал Суспільного Мовлення і Суспільне Культура.
    1965 — запущено мовлення другого каналу Українського Радіо, тепер Радіо Промінь.
    1972 — введено в експлуатацію Будинок звукозапису Українського Радіо.
    1974 — створено Тріо бандуристок Українського Радіо.
    1980 — створено Великий дитячий хор Українського Радіо.
    24 серпня 1991 року Українське Радіо вело трансляцію з Верховної Ради України, завдяки чому радіослухачі стали свідками проголошення державної незалежності України. 1 вересня 1991 року в ефірі вперше прозвучав Національний Гімн в оркестровому виконанні, ще до його офіційного затвердження Державним Гімном.
    1993 — Українське Радіо стало членом Європейської мовної спілки.
    2003 — початок мовлення третього каналу Українського Радіо — зараз Радіо Культура.
    2004 — відкриття Музею історії Українського Радіо на Хрещатику, 26.
    2017 — три канали Українського Радіо увійшли до складу Суспільного Мовлення. Членом правління Суспільного, відповідальним за платформу радіо, став Дмитро Хоркін. У 2022 році Дмитро Хоркін також очолив платформу телебачення.
    2022 — Українське Радіо відкрило свій сигнал для ретрансляції радіостанціям будь-якої форми власності, щоб радіостанції по всьому світу могли транслювати сигнал українського мовника. Наразі покриття Українського Радіо нараховує 194 FM-частоти й чотири передавачі середніх хвиль.

За словами очільника Українського Радіо Дмитра Хоркіна, найбільше відгуків за час повномасштабного вторгнення радіо отримало саме від мешканців Маріуполя.

"Тільки наш сигнал добивав у Маріуполь. Ми говорили про евакуацію. Люди чули про те, де місця збору та шляхи евакуації. Також у разі необхідності відповідні служби уточнювали інформацію, бо ж вона могла змінюватися. І от ці врятовані люди дякували потім. Бувало, й таке казали, що от ми, навіть повернувшись назад, після обстрілів, знали, як наздогнати колону й евакуюватися. Це надзвичайно приємно чути. Бо заради цього ми і є", — каже Хоркін.        


Під час повномасштабної війни Українське радіо стало одним з основних джерел отримання правдивої та оперативної інформації з регіону та країни. Радіо мобілізувало населення для допомоги Збройним силам України.
У період воєнних конфліктів, коли інформація стає важливішою ніж будь-коли, радіо виступає ключовим засобом поширення новин та аналізу подій. Завдяки своїй доступності і широкому охопленню, радіо стає важливим джерелом для тих, хто шукає об’єктивні та достовірні інформаційні стрічки під час кризових ситуацій.

В епоху цифрових технологій радіо здобуває нові формати та можливості, надаючи слухачам можливість обирати контент з урахуванням їхніх індивідуальних інтересів. При цьому важливо відзначити, що редагування та відбір інформації грають критичну роль у забезпеченні якості інформаційного продукту радіо.

У контексті війни, радіо стає не тільки джерелом новин, але і майданчиком для обговорення подій, вираження різних точок зору та підтримки спільності. Завдяки ефірному характеру, воно здатне створити платформу для діалогу, сприяючи об’єднанню громадян у важкі часи.

Отже, в реаліях війни радіо залишається не лише джерелом інформації, а й символом свободи слова та можливості висловлювати думки відкрито та незалежно.


                              Чому так важливе саме радіо в період війни?

Хвилі ефіру несуть у себе важливу місію розповіді правдивих історій, викривання фактів та надання аналізу подій. Інформаційні передачі, репортажі та інтерв’ю стають джерелом знань для слухачів, надаючи їм можливість краще розуміти контекст воєнного конфлікту.

Змінюючи інформаційний ландшафт, радіо також впливає на погляди та думки аудиторії. Чуттєві розповіді, музичні композиції та інші аспекти програм взаємодіють із слухачами, сприяючи емпатії та розумінню глибини впливу війни на життя людей.

Однак, водночас, радіо може бути інструментом впливу та маніпуляції. Його потужність формувати думки та перекручувати факти ставить питання про об’єктивність та надійність інформації, яку воно поширює.

Таким чином, в світлі воєнних подій, радіо відіграє важливу роль у формуванні світогляду громадськості, впливаючи на їхнє сприйняття та реакцію на війну через хвилі ефіру.


                             Як радіо допомагає людям в такий час?

Радіо, як засіб масової інформації, грає важливу роль у підтримці та допомозі людям під час війни:

1. Надання Актуальної Інформації:

Радіостанції швидко розповсюджують актуальну інформацію про події та новини в зоні конфлікту. Це дозволяє людям отримувати оперативну інформацію та вживати необхідні заходи безпеки.

2. Забезпечення Зв’язку:

Радіо є ефективним засобом зв’язку у випадках електроживлення або інших технічних проблем. Воно дозволяє людям отримувати важливі повідомлення навіть у складних умовах.

3. Психологічна Підтримка:

Радіостанції можуть передавати повідомлення підтримки, оповіді про виживання та розповіді про позитивні вчинки в умовах війни. Це допомагає зберегти надію та душевний баланс.

4. Гуманітарні Повідомлення:

Важливою функцією радіо є поширення інформації про гуманітарну допомогу, місця надання медичної допомоги та інші ресурси для тих, хто перебуває в умовах війни.

5. Підтримка Громадськості:

Радіо об’єднує громади, створюючи платформу для спільного діалогу та обміну інформацією. Це сприяє взаємній підтримці та розвитку громадського духу.

У цілому, радіо виступає як не лише джерело інформації, але і як інструмент духовної, психологічної та соціальної підтримки в умовах воєнного конфлікту.

У висновку можна відзначити, що роль радіо в сприйнятті війни є важливою та значущою. Хвилі ефіру стають не лише джерелом інформації, але й інструментом формування глибокого розуміння подій та емоційного відгуку суспільства. Радіо змінює інформаційний ландшафт, забезпечуючи об’єктивний аналіз, розкриваючи історії виживання та сприяючи взаємному розумінню. Його вплив виявляється не лише на зміну перспективи, але й на формування сильної громадської свідомості в умовах війни.