Історія Львова

До початку Другої світової війни, у Львові та його околицях зароджувалось, розвивалось та існувало безліч приватних підприємств, які виготовляли продукцію, або надавали послуги, що були передовими на території Австро-Угорщини і Європи загалом. Одним з таких підприємств була фабрика Бачевського.
За бажанням цісаря Франца-Йосифа Галичина була головним виробником горілчаної продукції у Австро-Угорській імперії. Монарх надавав галицьким поміщикам ліцензії на виготовлення і продаж горілки, але шляхтичі не охоче брались за цей бізнес і перепродували дозволи міщанам. Ті в свою чергу, швидко опанували справу і практично переповнили ринок готовою продукцією. Але оковита вважалась напоєм середнього і нижчого класу. Аристократія віддавала перевагу винам багаторічної витримки.

У 1782 році Лейба Бачелєс відкрив свою гуральню неподалік Бібрки у селі Вибранівка. Фабрика спеціалізувалась на виготовлені високоякісної продукції, очищеної від самогонного запаху і приправлену настоями різноманітних трав, за що у 1810 році фірма отримала від австрійського уряду імператорського орла та титул “K.u.K. Hoflieferant” (Постачальник Цісарського та Королівського Двору).

Його син Леопольд Максиміліан, охрестившись і прийнявши католицизм, змінив своє прізвище на польський манер – Бачевський (пол. Baczewski), і у 1856 році переніс виробництво до Львова в район Жовківської рогатки у колишній палац Целецьких, збудований на початку XIX століття. Родина Бачевських оселилась у кам’яниці на площі Ринок 31.

          Фабрика Ю.-А. Бачевського на Жовківській рогатці, фото, 1860-1870 роки.

Бачевські постійно на свої підприємствах запроваджували новітні технології, що давало їм позитивні результати у темпах виробництва, а також у покращені якості продукції. У 60-70-х роках XIX століття управління підприємством перебирає на себе правнук Лейби Бачелєса, випускник Львівської технічної академії (нині НУ “Львівська політехніка”)  – Йосиф Адам Бачевський. Йосиф Адам енергійно береться за справу: переоснащує фабрику за останнім словом техніки, підбирає професійні кадри, активно рекламує бренд.

    Продукція Бачевського, розташована у вигляді ефектної піраміди з фігурних фірмових     пляшок на Загальній Крайовій виставці, фото, 1894 рік.

                                     Етикетка з продукції фабрики Бачевського.

 Серцем підприємства були 2 парові машини сумарною потужністю 125 кВт, низка парових помп, 1турбіна, 14 двигунів, 3 динамо-машини. Через два роки після винайдення ірландською фірмою Aeneas Coffey методу подвійної ректифікації його впровадили для очищення горілки у Львові. Три ректифікаційні апарати системи Barbeta-Pompego i Savala щодня проганяли до чистого стану понад 300 гектолітрів міцного напою, відфільтровуючи шкідливі та неприємні на запах домішки. Спеціальне обладнання дистилювало трави та іншу сировину. Усім підприємством, на якому щодня працювало 300 робітників і яке щодня відвантажувало 4,5 залізничних вагони алкогольних виробів, управляли 50 менеджерів різного рівня: 20 з них вирішували технічні питання, 30 — адміністративно-організаційні.

                                                       

                                                 Рекламний плакат фірми Бачевського.

Виробничі здобутки підсилювалися іміджевими — титул цісарського постачальника став своєрідним аналогом нинішніх сертифікатів ISO-9001 чи 9002. Йозеф Адам Бачевський замислюється не лише над вмістом, а й над формою. Тому для візуального позиціювання своїх напоїв починає експериментально розливати вироби, які відправляє на експорт до Франції, Великої Британії, Італії, Німеччини, у кришталеві карафки (пляшки). Це збільшує упізнаваність та популярність горілки зі Львова. Згодом у шляхетну тару різної місткості, форми та кольору, які оперізував випуклий напис про походження напою, фасують і решту продукції, яку виготовляє гуральня Бачевського.

                                               Вид на фабрику Бачевського.

                                                 Цех фабрики Бачевського.

Бачевський активно рекламує свою лікеро-горілчану продукцію у тогочасних часописах, друкується на рекламних плакатах і флаєрах та представляє її на всіх Європейських виставках.

                                   Пляшки з-під напоїв фабрики Бачевського.

Після смерті Йосифа Адама за справу беруться його сини Генрик і Леопольд. Старший син Леопольд здобув освіту хіміка в університетах Відня і Львова, пройшовши викладацьку практику в Рільничій (аграрній) академії (Дубляни під Львовом) та отримавши досвід комерційного радника віце-маршалка (заступника міського голови), підкріплений орденами Залізної корони III класу та Франца Йосифа.

Леопольд більше уваги приділяв виробничо-технологічним питанням, тоді як правник Генрик, також кавалер ордена Франца-Йосифа і згодом депутат міської ради, зосередився на фінансових справах фірми. З маркетингових міркувань вони не змінюють назви фірми і залишають її повну назву, яка була при батькові – “J. A. Baczewski”.

                                       Поштівка з фабрикою Бачевського.

У 1921 році Бачевські ініціювали першу в історії Польщі професійну рекламну кампанію. Вони замовили у варшавській рекламній агенції «Подбуй» кілька десятків яскравих рекламних малюнків і розмістили їх в ілюстрованих газетах та журналах. Задум полягав у тому, щоб заохотити читачів до колекціонування художньо виконаних «рекламівок-постерів» і в такий спосіб стимулювати інтерес до оригінальної продукції Бачевських.

Але рекламним апогеєм у просуванні товару на алкогольний ринок став павільйон, який підприємство спорудило 1921 року на Східних торгах у Стрийському парку. Цей експозиційний стенд 20 метрів заввишки, виконаний у формі карафки, було визнано найцікавішою і найбільш відвідуваною експозицією крайової виставки. А через чотири роки вже на Лондонській виставці алкоголю продукція фірми здобула всі можливі нагороди, про що широко писала європейська преса.

           Рекламна вежа фірми Бачевського у Стрийському парку, фото, 1921 рік.

Коли 1930 року Генрик помер, його бізнес перейшов до Стефана, сина Леопольда, який керував фабрикою разом із двоюрідним братом Адамом, сином Генрика, та іншими членами родини Бачевських. Щоб утримати ціни і якість міцних виробів на фірмовому рівні, нащадки вирішили не розширювати асортимент віддегустованої поколіннями пращурів продукції і не збільшувати обсяги виробництва.

Замість цього вони нарощували рекламну складову в маркетинговій політиці. З промо-метою Стефан Бачевський, якого добре знали як консула Австрії в Польщі, уклав, зокрема, контракт з двома відомими океанськими лайнерами «Пілсудський» і «Полонія», на борту яких споживали і пропагували ці напої. Морським шляхом вироби Бачевського потрапили до Канади, Південної Америки та Австралії.

Фірма першою стала використовувати для транспортування своєї продукції авіасполучення. З 1930 року лікери зі Львова щодня відправляли літаком до Парижа, Відня, Праги. Для ще більшого підвищення ринкової ваги виробів Бачевського, частина його горілок була промаркована написом «єдина горілка порівнянної якості з тією, що виробляється П’єром Смірновим у Росії», а на товарах партнера був такий же напис про фабрику Бачевського.

                              Вид на інструментальний завод, фото, наші дні.

Але у вересні 1939 року на територію фабрики падає авіабомба, а із приходом радянської влади із зруйнованого підприємства вивозиться вся продукція до Москви. Після війни на території гуральні створюють завод по виготовленню алмазних інструментів. Слід Стефана і Адама Бачевських загубився у в’язницях і таборах, а вцілілі члени родини після війни тікають до Відня.

                                  Сучасний рекламний плакат продукції Monopolowa.

Нині відроджена у Відні сином Стефана родинна фірма під назвою Altvater Gessler розливає горілку Monopolowа за рецептами XVIII ст., створеними на картопляній основі, і медовий лікер Krupnik.
Сивого авторитету пляшкам додає історичний напис «Започаткована 1782 року у Львові».

Непересічні постаті в історії України

         Агатангел Кримський – науковець, письменник та шанувальник України

15 січня 1871 року народився Агатангел Кримський — мовознавець, сходознавець, літературознавець, історик, письменник і перекладач.

Існує легенда, що прадід Кримського був муллою — духовною людиною, знавцем мусульманського ритуалу — в Бахчисараї. Однак він посварився з кримським ханом та виїхав на територію сучасної Білорусі, до міста Мстиславль. Тоді на тих територіях мешкала громада польсько-литовських татар. За словами історикині Гульнари Абдулаєвої, можна припустити, що прадід там одружився з місцевою кримською татаркою. Вважається, що тоді й з'явилося прізвище Кримський.

"Їхній син з незрозумілих причин перейшов в християнство, отримав ім'я Степан і одружився з місцевою пані. Хто вона — нам невідомо. Від цього шлюбу народився батько Агатангела Кримського",– розповідає історикиня Гульнара Абдулаєва.
Батько Агатангела Юхим Кримський був видавцем і викладачем, писав підручники. Мати, за словами Абдулаєвої, походила з польсько-литовського шляхетного роду. Однак чи була вона кримською татаркою — наразі невідомо.

                                          
                                                 Репліка будинку, де жила родина Кримських.

Батьки Агатангела Кримського переїхали на Волинь — він народився у Володимир-Волинському (нині Володимир), а згодом разом із родиною переїхав до міста Звенигородка на Черкащині. Нині замість будинку, де проживала родина Кримських, відтворена репліка, у місцевому краєзнавчому музеї виставляють їхні фотографії та особисті речі. А в музеї у Луцьку зберігаються листи Кримського.
У родині Кримських вільно розмовляли декількома мовами. У три роки Агатангел вже вмів писати та читати. За словами Гульнари Абдулаєвої, батько багато займався із сином.
Агатангел Кримський був поліглотом: за різними даними, знав від 60 до 100 мов, науковець також знав різні діалекти.
Агатангел Кримський сам казав, що краще спитати, яку мову він не знає. Він писав навіть мертвими мовами. Коли йому було під 70 років він почав вивчати санскрит і вавилонську мову.

                                                    Навчання Кримського

Агатангел Кримський навчався у Звенигородському міському училищі, Острозькій прогімназії, 2-й Київській гімназії та Колегії Ґалаґана у Києві.

                                           

                                                      Звенигородський краєзнавчий музей.

Пізніше він поїхав до Москви вивчати арабістику в Лазаревському інституті східних мов та залишився готуватися до професорського звання у Московському університеті. Водночас Кримський захоплювався історією України та українською мовою попри те, що народився в російськомовній родині.

Він відмовився очолити кафедру руської філології у Львівському університеті, оскільки зацікавився сходознавством й отримав стипендію на наукове відрядження до арабських країн. Тоді Агатангелу Кримському було 24 роки. У Лівані та Сирії він зібрав матеріали та документи, які опрацьовував до кінця життя.

                                                Дослідження української мови

Агатангел Кримський є одним із провідних лінгвістів і засновників сходознавства в Україні. Попри те, що саме сходознавство було його основним науковим зацікавленням, він досліджував і українську мову.

Кримський виступав проти теорії походження української мови з однієї колиски "трьох братніх народів" та проти теорії Погодіна, за якою давньокиївські літописи нібито написали "великоросіяни", а українці спустилися з Карпат під час навали монголо-татар.

Водночас Кримський разом з Олексієм Шахматовим видав дослідження "Нариси з історії української мови". Там він наводить докази, що українська мова існувала з X століття, пояснює Гульнара Абдулаєва.

Під керівництвом Агатангела Кримського складено "Найголовніші правила українського правопису" (1921), "Російсько-український словник" (1924–33, т. 1–3), "Російсько-український словник прав­ничої мови" (1926) та "Український діалектичний збір­ник" (1928, кн. 1; 1929, кн. 2).

                                                 Зародження Академії наук

Агатангел Кримський остаточно повернувся на територію України 1918 року. Він був одним з основоположників Української академії наук, став секретарем і головою Історико-філологічного відділу.

Також побутує історія, що Кримський погодився на пропозицію Володимира Вернадського лише за умови, якщо перевезуть та розмістять на новому місці його бібліотеку. А крім книг він привіз колекцію марок і платівки з оперною музикою.

"Агатангел Кримський і Володимир Вернадський разом створювали Національну бібліотеку Вернадського. Він (Кримський — ред.) дуже багато зробив, саме він намагався, щоби це були україномовні книжки", — розповіла Гульнара Абдулаєва.

                                                   Стосунки з інтелігенцією

У 19 років Агатангел Кримський починає листуватися з Іваном Франком. Також Кримський листувався з Борисом Грінченком, Михайлом Павликом та Лесею Українкою.

                             

                                                            Леся Українка.

Кримський нібито був закоханий у Лесю Українку, але вона відхилила його зізнання, проте вони залишилися друзями протягом всього життя. З Лесею Українкою Кримський ділився своїми художніми й науковими текстами та отримував від письменниці відгуки, а вона надсилала йому свої тексти.

Агатангел Кримський підтримував особисті знайомства з провідними кримськотатарськими культурно-освітніми й літературними діячами: письменником Ісмаїлом Гаспаринським, філологом Ісмаїлом Лемановим, поетами Бекіром Чобан-заде та Абдуллою Лятіф-заде. Неодноразово відвідував Крим.

                                                 Репресії та останні роки життя

Гульнара Абдулаєва розповідає, що в Агатангела Кримського був помічник, науковець Микола Левченко, якого він навіть усиновив, адже не мав власних дітей. Кримський майже втратив зір, оскільки багато читав, тож Левченко багато в чому допомагав лінгвісту.

За словами Абдулаєвої, перший удар для Кримського був, коли Левченка затримали й відправили на 5 років до таборів. Після повернення Левченко жив у помешканні Кримського на вулиці Малопідвальна у Києві. Через рік після повернення Левченко повісився у квартирі.

З 1929 року Агатангела Кримського систематично переслідували, відсторонили від наукової діяльності та заборонили йому публікуватися. Через гоніння він був у скрутному становищі.

Під час Другої світової війни, 1941 року, Кримський поїхав до сестри у Звенигородку — саме туди прийшли службовці НКВД.

"Вони сказали сестрі Агатангела Кримського, що його перевозять до Києва в цілях безпеки, тому що він важлива людина. Після цього Агатангел Кримський зник назавжди, родичі про нього нічого не знали", — каже Абдулаєва.

Лише через роки один із в'язнів Кустанайської в'язниці в Казахстані розповів, що одного дня до камери потрапив Агатангел Кримський. Це було наприкінці 1941 року. За словами в'язня, у камері з науковцем сиділи грабіжники та вбивці.

"Коли вони побачили цю скромну людину, вони його оберігали, давали свій хліб, з захопленням слухали про історію України. Тортури до в'язниці та умови у в'язниці призвели до того, що він помер 25 січня [1942]", — зазначає Абдулаєва.

Місце поховання Агатангела Кримського досі невідоме.

Свята наприкінці серпня

                                    29 серпня – День народження мотоцикла

Цікаве свято відзначають 29 серпня всі шанувальники байків – День народження мотоциклу.

                                             Історія створення мотоцикла

Цей двоколісний транспортний засіб був розроблений німецькими винахідниками Готлібом Даймлером та Вільгельмом Майбахом у 1885 році. З 1872 року Даймлер працював над розробкою двигуна внутрішнього згорання у фірмі Отто. А вже пізніше разом з Майбахом заснував власну компанію. Винахідникам вдалося створити двигун, протестувати агрегат на серії випробувань. Але не вистачало машини, на яку такий двигун було б можна встановити.

                         Повозка для верхової їзди з керосиновим двигуном

Отже, Даймлер та Майбах вирішили використати велосипед. Саме він і був запатентований 29 серпня 1885 року як «Повозка для верхової їзди з керосиновим двигуном». Цей велосипед мав раму з дерева, ремінну передачу та одноциліндровий двигун потужністю 0,5 к. с. і об’ємом 264 куб. см. Прототип сучасного мотоцикла міг розвивати швидкість 12 км на годину.

                                             П’єр Мішо та його винахід

З історії відомо, що до німецьких винахідників мотоцикл зумів розробити французький винахідник П’єр Мішо. Та на його транспортному засобі був встановлений громіздкий малопотужний двигун, тому винахід не дуже годився для їзди в принципі.

У кінці століття галузь перегонової мототехніки почала стрімко розвиватися. Світове суспільство побачило легендарні моделі Harley-Davidson, Husqvarna, Triumph, Indian, NSU, BSA, Benelli.

Пізніше значну популярність отримали мотоцикли японських брендів.

                              Остання субота серпня – День авіації України

Щорічно останньої суботи серпня відзначається День авіації України. У цей день вітають військових та цивільних пілотів, працівників авіатранспорту та індустрії.

У 2026 році День авіації України відзначається 29 серпня.

                                   Історія заснування Дня авіації України

Засноване свято було 16 серпня 1993 р. за наказом президента Кравчука.У цей день вітають військових та цивільних пілотів, працівників авіатранспорту та індустрії.

 Повітряний рух нашої країни охоплює п’ять районів – близько 730 тис. км2. У державі нараховується велика кількість аеропортів, літакобудівних підприємств, авіашкіл, училищ, університетів. Також є Міжнародний центр підготовки. В Україні створена об’єднана цивільно-військова система організації повітряного руху, є морські авіаційні бригади й ескадрилья, морська гелікоптерна ескадрилья.

                                    Цікаві факти до Дня авіації України

    •Нормами встановлено граничний час безперервного перебування пілота за штурвалом – 16 годин.
    •Пілоти та стюардеси зазвичай у політ взувають взуття на розмір більше.
    •Літаки спроєктовано так, що удар блискавки не виводить їх із ладу.
  •Найбільший у світі літак – це Ан-225 («Мрія»). Створений у Київському конструкторському бюро у кінці 80-х років. “Мрію” було знищено 27 лютого 2022 року під час повітряної атаки російських військ на аеропорт Гостомель.

                                 Цікаві факти з історії про літаки-винищувачі

Ми часто говоримо про лоукости, про сучасну авіатехніку. Але не слід забувати про історію. Вона може багато цікавого нам розповісти.

Сьогодні ми поговоримо про літаки-винищувачі. А точніше, розглянемо вражаючі факти з історії, які нікого не залишать байдужим.

   • День народження винищувача (не офіційний) припадає на 1 квітня. Саме в цей день, аж 103 роки тому льотчик з Франції вперше в світовій історії збив ворожий літак. Зробив він це з кулемета, оснащеного синхронізатором. Факт є фактом. Чоловіка, який ввійшов в історію звали Ролан Гаррос.

   • Під час повітряного бою в роки Другої світової війни відзначився і американський льотчик.
Японці збили його винищувач, пілот встиг катапультуватися. І пролітаючи з парашутом повз ворожий винищувач, американець з пістолета вбив противника! Куля потрапила в голову японцю. І це факт.

  • Збив сам себе. У 1956 льотчик F-11 збив сам себе! Його швидкість була вищою за швидкість польоту кулі.

• Ізраїльський льотчик винищувача теж став легендою в 1983 році. Він зміг посадити F-15 без одного крила. Правда, після приземлення чоловік сам був здивований і сказав, що якби бачив наскільки сильно пошкоджений його літак, то катапультувався б без вагань.

Гордість України

                                       Найвидатніші вчені української землі

Українська земля є батьківщиною відомих учених і винахідників, чий вклад у науку змінив світ. Їх теоретичні розробки, винаходи  та відкриття стали поштовхом для подальшого розвитку сучасної техніки, нових технологій, нових напрямів досліджень у різних галузях науки.
 

Ілля Мечников (1845-1916) – фізіолог і ембріолог, уродженець Харківської області, лауреат Нобелівської премії (1908р.). Геній, який у двадцять років отримав науковий ступінь доктора біологічних наук Харківського університету, все життя присвятив науці. У світі відомий як засновник теорії імунітету. Саме він увів в обіг термін «фагоцити» та розробив фагоцитарну теорію імунітету, яка пояснює складну систему захисту людського організму. На батьківщині став «батьком» школи епідеміологів, мікробіологів, імунологів і патологів та організував першу бактеріологічну станцію в м. Одеса. З 1886р. працював у Франції на запрошення Луї Пастера, де і провів за роботою до останнього дня свого життя. Прах науковця донині зберігається в Пастерівському інституті, один з корпусів якого з 1984р. носить ім’я Іллі Мечникова.

 Іван Пулюй (1845-1918) – уродженець Тернопільської області, видатний фізик і електротехнік. Саме його генію належить відкриття Х – променів, що просвічують предмети. В народі їх називають «рентгенами», через те, що німецький науковець (В.Рентген) просто запатентував свій винахід, який задовго до цього зробив Пулюй. Друзі Івана – Нікола Тесла та Альберт Ейнштейн у своїх листах визнавали авторство українця та відзначали його внесок у світову науку.

 Борис Патон (1918 р.н.)–доктор технічних наук, науковець у сфері зварювальних процесів, металургії і технології металів. Народився в місті Києві. Першим був удостоєний нагороди «Герой України». На його рахунку більш ніж 4 сотні винаходів. Розробив електрошлаковий спосіб зварювання, автоматичне і напівавтоматичне зварювання під флюсом. Завдяки його праці стала можливою зварка конструкцій у космосі. Завдяки йому на світ з’явилась славнозвісна бойова машина – танк Т-34. Нині ініціював зварку живих тканин, що допоможе хірургам обійтись без застосування ниток та сприяє швидшому загоєнню ран. Очолює Академію наук України та є президентом Міжнародної асоціації академій наук.

Ігор Сікорський (1889-1972) – авіаконструктор з Києва, один із основоположників важкої авіації (вантажної, військової та пасажирської). Його літаки з кількома моторами («Гранд» та «Ілля Муромець») зчинили фурор в тогочасній авіабудівній сфері, підштовхнули та надихнули інших авіаконструкторів на нові відкриття. Український талант створив літаки-амфібії. Найбільшу славу отримав від винаходу одногвинтових гелікоптерів, що вперше перетнули Тихий та Атлантичний океани (зараз знаходяться на озброєнні США, Великобританії, Франції). Через історичні обставини жив і творив на території США. Був удостоєний найвищих наукових нагород цієї країни ( «Медаль ASME» та «Національна наукова медаль США»).

 

Сергій Корольов (1907-1966) – конструктор та основоположник світової космонавтики родом із славного міста Житомира. Допоміг людству дотягнутися до зірок. До його заслуг належать: запуск першого штучного супутника Землі (1957р.), перший політ людини в космос (1961р.), перший вихід у відкритий космос (1965р.), створення першої міжконтинентальної балістичної ракети.  

 Микола Амосов (1913-2002) – хірург з «золотими руками», майже все життя провів у столиці України. Зумів вивести вітчизняну серцево-судинну хірургію на світовий рівень. Його винаходи (протезування мітрального клапана серця, антитромботичні протези серцевих клапанів) врятували десятки тисяч життів. До створеного ним Київського науково-дослідного інституту серцевої хірургії з повагою ставляться у всьому світі, тисячі хірургів мріють пройти стажування в цій установі. У цьому медичному закладі за рік рятують життя більш ніж 3-м тисячам осіб. Людське життя – найбільший скарб, тому праці вченого (понад 400 наукових робіт) набувають слави і після смерті автора. Удостоєний нагороди «Герой України», але для кожної сім’ї, життя членів якої було врятовано завдяки титанічній праці його таланту, він вважається героєм Світу. Точну кількість проведених операцій ним особисто важко порахувати, але їх налічується більш ніж шість тисяч…

Володимир Вернадський (1863-1945) – філософ, природознавець,перший президент української Академії наук (1918р.) виходець із Російської імперії, який «обома руками» підтримував відновлення державності України в далекому 1917 році (тому його з гордістю можна вважати повноцінним українцем). За час його головування (1917-1920) в Академії наук були створені основні наукові інститути та наукова бібліотека, які поклали початок науковій діяльності не одній плеяді вчених. Сам геній займався дослідженням радіоактивних мінералів. Визнання ж принесла праця про ноосферу (сукупність усіх умов на планеті , що існують у взаємодії). Ця робота дала зрозуміти людству, що можна жити в гармонії, використовуючи неживу природу і біосферу, постійно відновлюючи їх.

 

Юрій Кондратюк (1897-1943) – вчений-винахідник у космічній сфері, народжений в мальовничій Полтаві. Основоположник ідей підкорення космосу. Саме завдяки його науковій роботі «Траса Кондратюка» стало можливим подорожування на Місяць американських космічних кораблів «Аполон». Він вирахував найбільш енергетично вигідний маршрут польоту на Місяць ще за пів століття до початку освоєння космосу, а його ідеї давали натхнення новим науковцям у здійсненні цієї мети. На жаль, не удостоєний жодної нагороди, але внесок в космічну галузь цього самородка є, безперечно, безцінним.

                                                          Йосип Тимченко

Хто батьки кіно? Брати Люм'єр? І так, і ні. Адже за 2 роки до їхнього відкриття українських механік Йосип Тимченко з фізиком Миколою Любимовим розробили скачковий механізм "равлик". А саме його принцип дії був покладений в основу створення кінескопа! Відтак Тимченко є справжнім батьком кінематографії.

У 1893 році в Україні (а саме в Одесі) показали два фільми, знятих за допомогою першого кінескопа. Тимченко випередив Люм'єр! У чому ж тоді справа? Його пристрій не був запатентований… До речі, кінескоп Тимченка досі зберігається в запасниках Політехнічного музею (в Москві).
Telegram Читайте більше новин за менший час Підпишіться на 24 Канал у Telegram Додати

Однак це не всі досягнення науковця! Він автор автоматичних метеорологічних, фізичних і астрономічних приладів. За них він не раз отримував найвищі нагороди на світових виставках. Брав участь у створенні першої моделі автоматичної телефонної станції Фрейденберга.

                                                         Петро Бобонич

Життя людей, які хворіють на діабет, важке і ніхто з цим сперечатися не буде. Але вчений з Закарпаття Петро Бобонич знайшов спосіб значно полегшити їхнє життя!

Він винайшов глюкометр (прилад для вимірювання рівня цукру у крові) у вигляді наручного годинника. З допомогою цього приладу діабетики можуть дізнаватися рівень цукру в крові в будь-який момент. Для цього не потрібно здавати кров. Також його глюкометр можна використовувати для введення інсуліну за допомогою інсулінового насосу, який програмується через глюкометр-наручний годинник. Бобонич розробив і запатентував приставки до мобільних пристроїв для вимірювання концентрації глюкози крові у хворих на діабет.

Також він автор оптичного томографа для діагностики захворювання молочної залози жінок. Цей прилад зміг би дати можливість діагностувати захворювання без застосування рентгенівського проміння, яке є шкідливим для людей.

                                                     Анатолій Малихін

Хто з нас в дитинстві не боявся здавати кров на аналіз?

Аналіз крові без крові? Ні, це не фантастика. Це винахід українського вченого Анатолія Малихіна. Саме він придумав, як дізнатися стан крові, не пошкоджуючи шкіру пацієнта.

На людину прикріплюють 5 датчиків (2 на шиї поблизу сонної артерії, 2 під пахвами і останній на животі). Так от вони можуть визначити 131 показник здоров’я пацієнта! Розробки українця тривали 25 років. Точність даних до 98%, що не поступається традиційному способу. Однак переваги "Біопроменя" затьмарює ціна. Викласти за чудо-апарат доведеться 20 тисяч доларів.

І поки українців мучать звичайними аналізами крові в чергах і на голодний шлунок, винахід українця активно використовують у Китаї, Саудівській Аравії, Німеччини, Єгипті та Мексиці.

                                                       В'ячеслав Петров

Чи пригадуєте ви таку річ, як компакт-диск?

Сьогодні компакт-диск – це раритет. Але був час, що на цих блискучих кружечках зберігалася вся інформація. Фільми, музика, фото.

Проте чи знаєте ви, що перший варіант компакт-диска розробив український кібернетик В'ячеслав Петров? А сталося це ще у 1960 роках! Щоправда, тоді диск був створений для супер ЕОМ. І його розробка мала суто науковий характер.

                                                   Марина В'язовська

І зовсім нещодавно світ вразила молода українська вчена Марина В’язовська. Вона розв'язала одну з найскладніших математичних задач сьогодення, над якою науковці бились уже кілька століть.

Її досягнення має велике значення для корекції помилок у мобільних телефонах, інтернеті й космічних дослідженнях. Зараз вона живе у Німеччині. Адже реалізуватися у якості науковця на Батьківщині, на жаль, значно складніше.

Наука дивує

                                                 

                                     Алхімія можлива, але є один нюанс

Мистецтво та наука алхімії протягом тисячоліть захоплювали філософів, окультистів і вчених. Згадки про цю практику зустрічаються в давніх текстах Китаю, Європи, Індії та мусульманського світу, де кожна культура розробляла власні унікальні підходи. Хоча алхімію часто пов’язують із містикою, вона заклала фундамент сучасної хімії та продовжує утримувати увагу людства навіть у добу високих технологій.

Етимологія слова «алхімія» походить від арабського терміна al-kīmiyā, що, своєю чергою, бере початок від єгипетської назви «чорна земля». Цей термін символізував трансформацію темного, безплідного ґрунту в пишну рослинність. До часів Середньовіччя алхімія перетворилася на широке поєднання філософії та науки, що вивчала склад матеріалів та можливості їхнього взаємного перетворення. Серед головних цілей тогочасних дослідників був пошук еліксиру безсмертя та способу перетворення неблагородних металів на золото. Хоча ключ до вічного життя залишається не знайденим, сучасна наука довела: перетворення речовин на золото — цілком реальний процес… якщо мати доступ до ядерного реактора.

                          Від філософського каменя до розщеплення атома

На початку XX століття наукова спільнота дійшла висновку, що неблагородні метали та золото настільки фундаментально відрізняються на атомному рівні, що жоден хімічний процес не здатний перетворити один елемент на інший. Здавалося, мрія про Філософський камінь остаточно відійшла в минуле. Проте дослідження групи під керівництвом Ернеста Резерфорда відкрили нову сторінку в історії матерії.

Вчені виявили, що радіоактивний розпад може змінювати природу субстанції. У 1917 році команді Резерфорда вдалося за допомогою ядерного бомбардування перетворити азот на кисень. Це стало першим випадком успішної штучної трансмутації. У процесі експерименту було ідентифіковано протон і встановлено ключовий механізм: саме зміна кількості протонів у ядрі атома перетворює одну речовину на іншу.

Протягом наступного століття було здійснено кілька знакових спроб синтезувати золото. У 1924 році японський фізик Хантаро Нагаока заявив про можливість отримання золота з ртуті шляхом нейтронного бомбардування. Подальші експерименти підтвердили, що ядерні реактори можуть видаляти протони з атомів ртуті, в результаті чого утворюється золото. У 1980 році американський учений Гленн Сіборг за допомогою прискорювача частинок успішно перетворив бісмут на золото, видаливши необхідну кількість протонів і нейтронів. Попри науковий успіх, такі методи залишаються непрактичними: кількість витраченої енергії та мізерний обсяг отриманого металу роблять процес економічно недоцільним порівняно з традиційним видобутком.

                           Ядерна енергетика та фінансування майбутнього

Попри високу вартість, експерименти з ядерною алхімією тривають. У 2025 році за допомогою Великого адронного колайдера — найпотужнішого у світі прискорювача частинок — було успішно перетворено свинець на золото. Водночас сан-франциський стартап Marathon оголосив про плани використовувати ядерний синтез для створення золота. Метою компанії є не пряме збагачення, а пошук коштів для фінансування розробок у сфері термоядерної енергетики.

                            Великий адронний колайдер в Женеві, Швейцарія

Ядерний синтез розглядається як перспективне джерело енергії, здатне допомогти людству відмовитися від викопного палива, що спричиняє кліматичні зміни. На відміну від ядерного поділу, який використовується в сучасних реакторах і несе ризики катастроф на кшталт Чорнобиля чи Фукусіми, синтез виробляє менше відходів і є безпечнішим. Проте для його здійснення потрібні екстремально високі температури, а самі розробки є надзвичайно дорогими.

Виробництво золота як побічного продукту могло б стати механізмом компенсації цих витрат. Хоча в останні роки компанії, що займаються термоядерним синтезом, залучили мільярдні інвестиції, перехід на цей вид енергії у великих масштабах залишається віддаленою та дискусійною перспективою. Проте вбачається певний символізм у тому, що давня алхімічна мрія може стати інструментом не для накопичення багатства, а для порятунку людської цивілізації та переходу до екологічно чистого майбутнього.

Просто про складне

 
                                                

                                          Як насправді працюють гумки? 

Задовго до того, як людство отримало змогу одним натисканням клавіші видаляти невдалі слова з екранів, виправлення помилок у письмовому тексті відбувалося за допомогою механічного тертя.
Класична гумка для стирання стала невіддільною частиною шкільних пеналів та офісних столів. Проте за цим простим побутовим предметом стоїть напрочуд складна взаємодія хімічних та фізичних процесів.

                               Від черствого хліба до синтетичних полімерів

Історія інструментів для письма та їхнього стирання розвивалася нерівномірно. Графіт використовувався для створення міток протягом тисячоліть, а звичні дерев’яні олівці, у яких
графіт або його суміш із глиною ховалися в дерев’яну оболонку, з’явилися в XVII столітті.
Засоби для видалення графітових слідів виникли значно пізніше. Першими попередниками сучасних гумок були шматочки черствого хліба та віск. Лише у XVIII столітті для очищення паперу почали застосовувати натуральний каучук. У XIX столітті цей матеріал став витривалішим завдяки винайденню процесу вулканізації — термічної обробки сіркою. Наступний етап еволюції відбувся у XX столітті з появою пластикових гумок, зокрема на основі полівінілхлориду.

У 1932 році Альбертом Дж. Дремелем був винайдений електричний ластик. У ньому використовувався змінний циліндр із гумовим матеріалом, закріплений у патроні, що обертався на осі двигуна. Швидкість обертання дозволяла застосовувати менший тиск, що мінімізувало пошкодження паперу.
Спочатку використовувалася стандартна гумка для олівців, яку згодом замінили на більш ефективний вініл. Примітно, що інтеграція гумки та олівця в один інструмент, яка сьогодні здається природною, відбулася не одразу. Патент на олівець із вбудованою гумкою був зареєстрований у Філадельфії лише 1868 року. Наприклад, японський виробник канцелярії Tombow випустив свій перший олівець у 1913 році, а власну гумку під назвою «Залізний шолом» (Tetsu-kabuto Jikeshi) представив лише через 26 років. Через економічні блокади воєнного часу її виготовляли з жирів та олій замість дефіцитного натурального каучуку, що згодом і підштовхнуло індустрію до переходу на пластик.

                                          Тож як працює стирання?

  Принцип роботи олівця та гумки базується на силах притягання та тертя. Коли олівець рухається по паперу, мікроскопічні лусочки вуглецю відшаровуються від грифеля і залишаються на поверхні.
Графіт не просто застрягає між волокнами целюлози, він утримується на папері завдяки міжмолекулярній взаємодії.

Процес стирання — це хімічне суперництво за графітові частинки. Адгезія (зчеплення) між
мікрочастинками графіту та каучуком або пластиком є сильнішою, ніж між графітом і папером. Коли гумка рухається по поверхні, виникає тертя, яке порушує зв’язок графіту з папером, і вуглецеві частинки переходить на матеріал гумки.
Додатково діє ефект легкої абразивності. Тертя дещо зношує верхній шар паперу, звільняючи
затиснуті частинки. Саме тому існує велика кількість різновидів гумок: м’якші варіанти діють
делікатніше і менше пошкоджують структуру паперового полотна, тоді як тверді є точнішими та
довговічнішими, але агресивнішими до поверхні.
Простими словами. Гумка відриває частинки графіту від паперу й забирає їх на себе. Коли ми пишемо олівцем, на папері залишаються дуже дрібні частинки графіту, які слабко прилипають до волокон паперу. Коли ми тремо гумкою, тертя послаблює цей зв’язок, і графіт легше відривається. А до гумки ці частинки прилипають краще, ніж до паперу, тому переходять на її поверхню або змішуються з крихтами гумки.

                                     Сили Ван-дер-Ваальса на мікрорівні

В основі утримання та видалення графіту лежать слабкі міжмолекулярні зв’язки, відомі як сили
Ван-дер-Ваальса. Молекули мають нерівномірний розподіл електричного заряду на атомах, внаслідок чого позитивно заряджені ділянки однієї структури притягують негативно заряджені ділянки іншої.

Папір має молекули з локальними негативними зарядами, які взаємодіють із позитивними поверхнями графіту. Сам графіт на молекулярному рівні складається з безлічі двовимірних шарів вуглецю (графену), які накладені один на один і утримуються разом цими ж силами. Електронні хмари на сусідніх шарах графену перебувають у стані постійних випадкових коливань. Навіть попри те, що окремі шари є нейтральними й не мають постійного диполя (чітко виражених полюсів), випадкові флуктуації електронів створюють миттєві мікрозаряди, які зв’язують структуру докупи.

Оскільки зв’язок між графітом і папером є відносно слабким, механічного впливу гумки достатньо, щоб зруйнувати його і переорієнтувати частинки вуглецю на роботу з полімером чи каучуком.

               Термохромія та камуфляж: альтернативні методи виправлення

Робота з іншими матеріалами для письма вимагає інших фізико-хімічних механізмів. Маркери для білих дощок використовують схожий принцип, але потребують спеціальної гладкої поверхні, що запобігає увібранню чорнила, та масляного роздільного агента, який утримує пігмент у підвішеному стані. Звичайне проведення сухою гумкою легко руйнує цей слабкий зв’язок.
Зовсім інакше працюють ручки з термохромним чорнилом – «Пиши-стирай». Таке чорнило містить хімічний регулятор, який реагує на зміну температури. Під час тертя спеціальним наконечником поверхня нагрівається до температури понад 60 градусів за Цельсієм. Це призводить до тимчасового розриву зв’язку між компонентом, що формує колір, та проявником, через що напис стає прозорим.

Фізично пігмент залишається у структурі паперу. Якщо такий аркуш охолодити приблизно до мінус 20 градусів за Цельсієм, компоненти знову з’єднаються, і текст повернеться.
Звичайне чорнило не реагує на температуру і проникає глибоко всередину молекулярної сітки
паперових волокон разом із рідким розчинником. Коли рідина висихає, пігмент стає частиною
структури паперу, тому видалити його без суттєвого руйнування поверхні неможливо.
Для усунення таких помилок у середині XX століття з’явилися коректуючі рідини, стрічки та ручки, що маскували написане. Проте концепція зафарбовування помилок є значно давнішою. Дослідження ремесел Стародавнього Єгипту, проведені в Музеї Фітцвільяма в Кембриджі, виявили використання білої фарби для виправлення помилок на папірусах. Зокрема, у такий спосіб коригувалися контури ілюстрацій у Книзі мертвих.

Що святкуємо наприкінці травня

                                              22 травня – День біткоїн-піци

22 травня святкуємо День біткоїн-піци (Bitcoin Pizza Day) – це свято про смачний шматочок історії криптовалюти. День біткоїн-піци відзначається щорічно 22 травня, присвячений знаковому моменту в історії цифрових валют. Це день, коли в 2010 році Ласло Ханеч здійснив першу в історії реальну транзакцію з використанням біткоїна, купивши дві великі піци. Цей день відзначається ентузіастами криптовалют по всьому світу як данина поваги до перших днів існування біткоїна та його потенціалу як практичної валюти.

                                                    Історична покупка

22 травня 2010 року Ласло Ханеч, програміст, запропонував заплатити 10 000 біткоїнів за пару піц на форумі BitcoinTalk. Один з користувачів форуму прийняв пропозицію і купив дві піци для Ганеча, які коштували близько $25. На той час 10 000 біткоїнів оцінювалися приблизно в $41. А тепер замисліться, і уявіть скільки втратив через ту піцу той програміст. Максимальна ціна біткоїну становила $73 737 у березні 2024 року.
Ця транзакція є історично важливою, оскільки вона стала першою задокументованою покупкою
матеріального товару або послуги за допомогою біткоїнів, створивши прецедент для майбутніх
реальних транзакцій з використанням цифрової валюти.

                                              Значення Дня біткоїн-піци

День біткоїн-піци – це не просто святкування цієї дивної транзакції, але й символ життєздатності криптовалют як повсякденних платіжних засобів. Цей день нагадує про шлях біткоїна від маловідомого цифрового токену до потужного фінансового активу. Він підкреслює важливість застосування криптовалют у реальному світі та їхній трансформаційний потенціал.

                                           Святкування Дня біткоїн-піци

Щоб відзначити День біткоїн-піци, по всьому світу проходять різноманітні заходи та святкування. Ці святкування часто включають рекламні акції, конкурси та освітні заходи, які сприяють кращому розумінню і прийняттю біткоїна та інших цифрових валют.
З експерименту в сфері цифрових транзакцій біткойн перетворився на важливу частину фінансового світового простору. Історія Дня біткоїн-піци ілюструє, наскільки далеко біткоїн зайшов з точки зору визнання і цінності. Сьогодні біткойн використовується не лише для купівлі піци, а є частиною великої екосистеми, яка включає торгівлю, інвестиції і навіть оплату широкого спектру послуг і товарів по всьому світу.

День біткоїн-піци – це день, коли криптовалютна спільнота святкує прогрес цифрових валют, а також розглядає майбутні можливості. Згадуючи покупку тих двох піц, ми також спостерігаємо за еволюцією біткоїна в надійну платформу, яка продовжує впливати на світову фінансову систему.

           25 травня – День Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації

25 травня Україна відзначає День Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації
(Держспецзв’язку). Фахівці Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації
забезпечують надійний зв’язок для керівництва держави та захищають державні таємниці від ворожих зазіхань.

   Історія виникнення свята День Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації

Професійне свято було офіційно встановлене Указом Президента України 29 квітня 2021 року
№ 181/2021. 1 Це рішення стало визнанням вагомого внеску фахівців служби у справу забезпечення національної безпеки та захисту інформаційного простору держави. Сама ж Служба пройшла тривалий шлях трансформації: від підрозділів, що займалися урядовим зв’язком у минулому, до сучасної високотехнологічної структури, яка відповідає на виклики гібридних війн та масштабних кібератак.

Вибір дати пов’язаний із процесом реформування та посилення підрозділів зв’язку в структурі
безпекових органів України.
Фахівці служби щодня відбивають сотні, а іноді й тисячі кіберінцидентів, спрямованих на державні реєстри та системи критичної інфраструктури. Підрозділи служби здатні розгорнути захищений вузол зв’язку для керівництва держави навіть посеред чистого поля або в глибокому бункері за лічені хвилини.

Сьогодні Держспецзв’язку — це не просто технічний персонал, а основний елемент системи
стримування агресора. Значення цього свята полягає в усвідомленні того, що без надійного зв’язку неможливе ефективне управління військами, робота уряду чи функціонування банківської системи. У часи цифрової трансформації ці фахівці захищають приватність кожного громадянина, забезпечуючи стабільність державних цифрових сервісів. Це день вдячності людям, чия робота зазвичай залишається за лаштунками, але без якої неможлива безпечна життєдіяльність сучасної України та боротьба проти агресора.
День Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації — це свято інтелекту, технологій та відданості справі. Світ стрімко цифровізується, фахівці цієї служби залишаються надійним тилом, який оберігає державні секрети та забезпечує нерозривність комунікаційних ліній.

                                     27 травня – Міжнародний день маркетингу

Міжнародний день маркетингу (International Day of Marketing), що відзначається щорічно 27 травня, є святом, яке вшановує життєво важливу роль маркетингу у налагодженні зв’язків між бізнесом і споживачами та стимулюванні суспільних змін. У цей день також відзначається день народження Філіпа Котлера, якого часто називають “батьком сучасного маркетингу”, чиї інноваційні теорії глибоко сформували маркетинговий простір.

                                                  Витоки та значення

Європейська маркетингова конфедерація (European Marketing Confederation) заснувала Міжнародний день маркетингу, щоб визнати трансформаційну силу маркетингу в сучасну цифрову епоху. Фахівці з маркетингу не тільки сприяли зростанню нових організацій, але й відродили компанії, що існують століттями. Цей день підкреслює важливість аналізу в режимі реального часу, залучення споживачів та побудови довготривалих відносин у цифрову епоху.

                                                   Чому 27 травня?

Цю дату було обрано, щоб вона збігалася з днем народження Філіпа Котлера. Котлер народився 27 травня 1931 року в Чикаго, є автором понад 80 книг і значно вплинув на розвиток маркетингу в усьому світі. Його внесок призвів до значного прогресу в розробці та впровадженні маркетингових стратегій у всьому світі.

Міжнародний день маркетингу відзначається різноманітними заходами, серед яких церемонії нагородження та конференції.

                                 Вплив Котлера та залучення громадськості

Ініціатива Kotler Impact, заснована Філіпом Котлером, відіграє вирішальну роль у просуванні Міжнародного дня маркетингу. Ця організація співпрацює з різними маркетинговими організаціями з метою посилення впливу маркетингу на бізнес і суспільство. Вона заохочує маркетингову спільноту в усьому світі долучатися до участі, створюючи національні заходи та ділячись своїми ініціативами в соціальних мережах.

                                                           Як святкувати

Святкування Міжнародного дня маркетингу включає в себе різні заходи, які визнають зусилля професіоналів у сфері маркетингу:

   – Подякуйте фахівцю з маркетингу. Це може бути простий жест вдячності маркетологам, які відіграють вирішальну роль у вашому бізнесі або на робочому місці.
   – Професіоналам рекомендується будувати і зміцнювати відносини всередині маркетингової спільноти, щоб сприяти співпраці та обміну знаннями.
   – Відвідування або організація воркшопів і семінарів, присвячених останнім маркетинговим тенденціям і стратегіям, може стати чудовим способом відсвяткувати.

Міжнародний день маркетингу не лише відзначає досягнення та інновації фахівців з маркетингу по всьому світу, але й підкреслює постійну еволюцію цієї галузі в цифрову епоху. Це день для роздумів про динамічну природу маркетингу та його здатність стимулювати зміни і створювати значущі зв’язки у світі, що дедалі більше оцифровується.