Нещодавно одна з найпрестижніших світових нагород — Пулітцерівська премія — присудила спеціальну нагороду українським журналістам, які висвітлюють події в умовах вторгнення росії в Україну. Але мало хто знає, кому завдячує українська журналістика біля своїх витоків. Це Євген Чикаленко — український меценат, видавець, громадський діяч. Це йому належить фраза «Спробуйте любити Україну до глибини своєї кишені». То хто це такий та чому про нього мають знати сучасні українські діти? Зібрали 5 фактів про Євгена Чикаленка.
Факт №1. Він автор вислову «Легко любити Україну до глибини душі. А ви спробуйте любити її до глибини кишені!»
Євген Чикаленко у першу чергу був щедрим меценатом української культури та преси. Роки його життя припали на 1861–1929, а тоді любити Україну проактивно і не потрапити на каторгу було завданням не з простих. Багатий агроном та землевласник, він міг спокійно жити в російській імперії і читати давні взірці російської пропаганди. Але ні! Як людина високоосвічена, Євген Харламович розумів важливість української національної ідеї. Тому щедро підтримував літераторів,
українські журнали та книги.
Факт №2. Фінансував єдині українські газети «Громадська думка» та «Рада».
Це зараз ми можемо обирати в бурхливому інформаційному потоці найкращі для себе видання. А тоді так не було. У 1906 році український світогляд транслювали всього два видання — «Громадська думка», а згодом «Рада». «Рада» на кошти Євгена Чикаленка (а також Василя Симиренка та Леоніда Жебуньова) регулярно публікувалася до 1914 року. І хоч справа ця була невдячна і збиткова, мецената це не зупиняло. За що українська журналістика зараз йому дуже вдячна!
Редакція газети «Рада». Євген Чикаленко — четвертий за столом ліворуч.
Факт №3. Грінченко, Коцюбинський та Франко — серед адресатів допомоги.
Меценат заснував власний фонд допомоги українським письменникам. Серед інших у ньому були Іван Франко та Михайло Коцюбинський. За свій кошт він видав знаменитий словник Бориса Грінченка і не тільки. А ще забезпечив будівництво Українського академічного дому у Львові. Коштів для української літератури Євген Харламович ніколи не шкодував, за що йому велика повага. Також благодійник мав дружні зв’язки з родиною композитора Миколи Лисенка та родиною Косачів — письменницями Оленою Пчілкою та Лесею Українкою. Вони мешкали на одній вулиці — недарма її неофіційно звали тоді «Українською».
Згаданий композитор Микола Лисенко (у капелюсі) під час гостювання в Євгена Чикаленка (другий зліва) у селі Кононівка
Факт №4. Був ініціатором скликання Української Центральної Ради.
Симоненко, Грушевський, Петлюра — ось імена, які першими спадають на думку, коли йдеться про Українську революцію (1917–1921). І Махно. Це справедливо, адже ці постаті творили історію української держави. Та мало хто знає, що ініціатором скликання УЦР як представницького органу став саме Євген Чикаленко. І поруч з ними став біля витоків української революції.
Факт №5. Заснував премію за найкраще написану історію України.
Після смерті доньки кошти, збережені на її майбутнє, Євген Чикаленко передав на особливу ініціативу. 1000 карбованців він віддав редакції видання «Київська старовина» на створення майбутньої премії за найкраще написану історію України.
Катерина Логвинівна Ющенко була першою в СРСР жінкою-доктором фізико-математичних наук, якій ця ступінь була присвоєна за піонерські роботи з програмування. Вона, використовуючи досвід експлуатації “МЭСМ”, розробила одну з перших в світі мов програмування високого рівня «Адресна мова», з непрямою адресацією при програмуванні. Саме завдяки цій мові зникла залежність від місця розташування програми в пам’яті. Катерина Логвинівна започаткувала першу школу теоретичного програмування в СРСР.
К.Л. Ющенко народилася 8 грудня 1919 року в колишній столиці запорізьких козаків місті Чигирині. Її батьком був вчитель історії та географії Логвин Федорович Рвачев. У 1937 році його визнали українським націоналістом і заарештували. У цей час Катерина Логвинівна вчилася на першому курсі фізико-математичного факультету Київського університету. Як дочку «ворога народу» 17-річну Катерину виключили з університету. Мати Катерини намагалася довести невинність батька і принесла чекістам документи про його участь у революційному русі. Більше вона не повернулася. Її, як і батька, засудили до 10 років тюремного ув’язнення. Принесені матір’ю документи спалили на її очах. Тільки в 1954 році після смерті Сталіна батьки Катерини Ющенко були реабілітовані посмертно за відсутністю складу злочину.
А тоді, влітку 1938 року, Катерина вирішила вступити до Узбецького державного університету в Самарканді. Коли під час війни Узбецький університет об’єднали зі Середньоазіатським державним університетом в Ташкенті, молода студентка була перенаправлена туди. Одночасно Катерина влаштувалася на роботу на військовому підприємстві, яке випускало приціли для танкових гармат.
Після закінчення війни Катерина Ющенко повернулася до України. У цей час у Львові відкрилась філія Інституту математики АН України. Майбутній академік АН України Борис Володимирович Гнеденко запропонував Ющенко роботу в його відділі теорії ймовірностей.
У 1950 році Катерина Логвинівна успішно захистила кандидатську дисертацію. У тому ж році Гнеденко обрали дійсним членом АН України, а його відділ перевели до Київського інституту математики АН України. Він тут же запропонував К.Л. Ющенко переїхати до Києва.
Інститут математики був в ці роки у розквіті. Його директор – академік Олександр Юрійович Ішлінський – займався теорією гіроскопів – дуже актуальною проблемою в часи, коли будівництво супутників перебувало на початковій стадії. Під час своїх досліджень Ішлінському потрібно було робити складні розрахунки. Для цього було закуплено комплект лічильно-аналітичних машин, які встановили в підвалі будівлі президії АН України. Катерину Логвинівну призначили керівником цієї обчислювальної лабораторії.
У 1954 р. за ініціативою академіка Б.В. Гнеденко лабораторія Лебедєва, де був створений перший в континентальній Європі комп’ютер “МЭСМ”, була переведена в Інститут математики. До її експлуатації підключилася група вчених, серед яких опинилася і Катерина Ющенко.
Обмеженість внутрішньої пам’яті “МЭСМ” і її невисока швидкодія, нестійкість роботи, викликана великою кількістю електронних ламп, змушували розробників програм знаходити витончені способи використання внутрішньої мови комп’ютера. Складання кожної програми розглядалося як вирішення індивідуальної задачі. Програмісти шукали економні рішення, майстерно використовуючи ті чи інші особливості системи команд комп’ютера.
У процесі роботи з’ясувалося, що більш складні завдання важко вирішувати шляхом написання просто машинних програм. Так виникла необхідність у розробці мови програмування «високого рівня» і виникла проблема створення відповідного транслятора для кращого спілкування людини з комп’ютером. Істотно вплинув на розуміння цієї проблеми професор Київського університету Л.І.Калужнін, який читав в 50-70-ті роки курс математичної логіки і запропонував формальний апарат граф-схем програм.
Під впливом робіт члена кореспондент АН СРСР О. А. Ляпунова, який запропонував операторний метод програмування, в Києві почало розвиватися теоретичне програмування. У результаті в 1955 році B.C.Королюк і К.Л.Ющенко розробили адресну мову, яка на мовній основі втілила два загальних принципи роботи комп’ютера – адресність і програмне керування. Створюючи зручну систему понять для опису архітектури комп’ютера і його системи команд, автори ввели в «Адресну мову» засоби маніпулювання адресами другого рангу.
Саме створення «Адресної мови» стало першим фундаментальним досягненням наукової школи теоретичного програмування. Випередивши створення перших мов програмування Фортран (1958), Кобол (1959) і Алгол (1960), адресна мова передувала появі не тільки мов програмування з апаратом непрямої адресації, але й асемблерів, а її конструкції увійшли до складу сучасних мов.
Катерина Логвинівна спільно з Б.В.Гнеденко і В.С. Королюком написала перший в СРСР підручник з програмування «Елементи програмування». Книга була видана в 1961 році і перевидана в 1964 році. Побачили світ і її переклади: в 1964 році в НДР і Угорщині, а в 1969 році – у Франції.
У наступні роки вона підготувала 45 кандидатів і 11 докторів наук. Київська школа теоретичного програмування стала відомою далеко за межами Радянського Союзу. К.Л. Ющенко були присуджені дві Державні премії України (Державні премії УРСР) і премія Ради Міністрів СРСР, а за теоретичні розробки в області комп’ютерної алгебри – академічна премія імені Глушкова. Також К. Ющенко була нагороджена Орденом княгині Ольги.
Талановитий програміст, Катерина Логвинівна отримала 5 авторських свідоцтв. Вона є автором понад 200 наукових праць, у тому числі 23 монографій і навчальних посібників, частина яких була перекладена і видана в Німеччині, Чехії, Угорщині, Франції та Данії.
Немає коментарів:
Дописати коментар