Юрій Юрійович Вороний народився 9 серпня 1895 р. у родовому селі Журавки Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Варвинський район Чернігівської області) в інтелігентній дворянській родині професора математики Варшавського університету Георгія Вороного. Основним принципом сімейного виховання, за твердженням середньої сестри Юрія Вороного – Марії Вороної-Василенко, було: не дбати про себе, про багатство, навіть не про славу, а лише про славу України. Цей рід багатий на знакові особистості. Дідусь Юрія Вороного Феодосій Якович був професором словесності. За власні кошти збудував у Журавці школу для сільських дітей, заснував безкоштовну бібліотеку-читальню. Стараннями Вороних у селі було відкрито один з перших у Російській імперії завод із переробки лікарських трав. Батько майбутнього хірурга – всесвітньо відомий математик Георгій Феодосійович Вороний, є основоположником геометрії чисел. Його дослідження і нині застосовують у різних прикладних галузях.
У 1913 р. Вороний Ю.Ю. вступив на медичний факультет Університету святого Володимира у Києві і в роки Першої світової війни як студент-медик працював у перев’язувальному загоні Червоного Хреста.
Будучи студентом добровільно вступив у перев’язувальний загін військ Центральної Ради. 16 січня 1918 року Вороний Ю.Ю.брав участь в бою під Крутами. Юрію Вороному пощастило. Йому із п’ятьма пораненими студентами вдалося врятуватися. Студента-медика виходила його майбутня дружина медсестра Віра Йосипівна Нечаївська.
У 1921 р. Юрій Юрійович закінчив Київський медичний інститут і став аспірантом кафедри хірургії. Після закінчення аспірантури його призначили асистентом Харківського медичного інституту. Першою науковою розвідкою молодого лікаря стала стаття “До питання про вроджені лімфангіоми шиї” (1925), надіслана до часопису “Українські медичні вісті”. У цей період Юрій Вороний вперше зацікавився питаннями трансплантології і брав безпосередню участь в експериментах професора Є.Г.Черняховського із пересадки нирки.
У 1926-му Юрій Вороний перевівся асистентом на кафедру факультетної хірургії Харківського медичного інституту – до професора Володимира Миколайовича Шамова (1882-1962). Адже наприкінці 1920-х-початку 1930-х рр. під керівництвом цього завідувача кафедри (1923-1939) проводилися інтенсивні дослідження з питань трансплантології, зокрема, із проблем переливання трупної крові Під керівництвом професора В.М.Шамова асистент Юрій Вороний опановував сучасні методи складних операцій, а від 1927 р. зосередився на проблемах – трансплантації органів – яєчок та нирки. 31-річний хірург опанував техніку судинного шва, провів низку експериментальних операцій вільного пересаджування testis (яєчок), нирки, цілої відрізаної ноги собаки. Невдовзі асистент кафедри хірургії Харківського медичного інституту Вороний Ю.Ю. виконав свою першу успішну операцію як трансплантолог, в експериментальних умовах пересадивши у харківській клініці професора В.М. Шамова нирку тварині.
У 1931–1934 роках працював головним лікарем лікарні в Херсоні, директором і професором хірургії Херсонського виробничого медичного інституту, а потім — старшим науковим співробітником Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії та переливання крові.
3 квітня 1933 року, працюючи в Херсоні, вперше у світі виконав клінічну пересадку трупної нирки, звіт про яку був опублікований в італійському журналі «Minerva Chirurgica» (1934), в якому зазначалось, що нирка включилась у кровообіг і почала самостійно функціонувати. Ця пересадка нирки була першою в історії спробою пересадки будь-якого цілого органу людині, хоча перша реципієнтка прожила з новим органом лише 48 годин. На практиці херсонський хірург Юрій Вороний довів, що в клінічних умовах живій людині можна пересаджувати не лише фрагменти тканин, а й цілі трупні органи.
В 1933 р. в обласному центрі відкрився вечірній виробничий медичний інститут із підготовки студентів з числа фельдшерів. Директором вечірнього медінституту і завідувачем кафедрою топографічної анатомії оперативної хірургії став… сам Юрій Вороний.
В грудні 1935 р. Ю.Ю. Вороному атестаційна комісія Київського медичного інституту своєю постановою присудила науковий ступінь кандидата медичних наук – навіть без захисту дисертації, а в листопаді 1936 р. херсонського експериментатора обрали за конкурсом, на правах професора, завідувачем кафедри хірургії Харківського стоматологічного інституту і Наказом НКРЗ України від 31.11.1936 року перевели до Харкова.
У 1936–1941 роках завідував кафедрою хірургії Харківського стоматологічного інституту.
З огляду на термінову доцільність, 45-річного Ю.Ю. Вороного перевели у розпорядження міськвідділу МОЗ Харкова із обслуговування поранених з числа цивільного населення. Отже, відповідно до нових службових обов’язків, лікар свідомо опинився на окупованій гітлерівцями території.
До лютого 1942 р. медик доліковував поранених, поки не була спалена 12-а лікарня на Холодній горі. 23 лютого 1942 р. видатний вчений залишив Харків та виїхав до села Нова Водолага Харківської області. У тому райцентрі, що стояв за півсотні кілометрів від Харкова, Юрій Вороний працював до 13 лютого 1943 року… звичайним сільським лікарем. Коли розпочався наступ радянських військ, Юрій Вороний служив хірургом у складі медсанбату 8-ої гвардійської стрілецької дивізії генерала Суржакова… Навіть після раптового виходу з бою дивізії він оперував бійців.
У вересні 1944 р. Ю.Ю. Вороного призначили головним хірургом відділу госпіталів Житомирської області. Інспектуючи та консультуючи евакогоспіталі, безпосередньо біля операційного столу, він передавав досвід та знання колегам. Саме в той час піонер світової трансплантології запровадив у лікувальну практику оригінальний метод боротьби із травматичним шоком, спеціальну методу нервового шва та мікротрансфузії, як стимуляцію сполучної тканини. Це дозволило значно знизити інвалідність та смертність серед поранених солдат.
За підсумками Другої світової війни медика нагородили медаллю “За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” та медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”
По закінченні Другої світової війни комуністичний режим видав йому “вовчий білет”, заборонивши Юрію Вороному працювати у Харкові…. практикуючим хірургом і займатися педагогічною діяльністю.
Від 25 січня 1944 р. у лікувальних установах Житомира подальші шість років висококласному хірургу довелося працювати… урологом Житомирського облздороввідділу і завідувачем урологічним відділенням Житомирської обласної лікарні, але Юрій Георгійович не полишав наукових пошуків.
6 травня 1950 р. піонера світової трансплантології перевели до Києва. Це сталося за сприяння Платона Лукича Шупика (1907-1986), який на той час працював начальником управління медичних навчальних закладів Наркомату (Міністерства) охорони здоров’я Української РСР і добре знав Ю.Ю. Вороного за спільною роботою на кафедрі Харківського медичного інституту.
В Інституті експериментальної біології й патології імені О.О. Богомольця – професора хірургії Юрія Вороного призначили завідувачем відділення експериментальної хірургії. У 1952 р. учений захистив дисертацію, присвячену питанням патогенезу і терапії травматичного шоку, та здобув науковий ступінь доктора медичних наук.
Відтоді й до самої смерті у 1961 р. знаний професор очолював Київський науково-дослідний інститут переливання крові та невідкладної хірургії. Знаменитий український хірург не лише виконав ще кілька унікальних операцій, а й написав 48 наукових праць із найбільш актуальних проблем медицини.
Володимир Хавкін — легендарний бактеріолог, імунолог, епідеміолог, який створив першу вакцину проти чуми та холери.
Володимир (Вальдемар) Хавкін народився в єврейській родині в Одесі у 1860 році1. Коли він був ще дитиною, його сімʼя переїхала до Бердянська. Саме там у місцевій гімназії він здобув класичну освіту. А далі повернувся в Одесу і вступив в університет, щоб вивчати фізику, математику та зоологію.
Володимиру пощастило. У той час Одеса була одним із центрів мікробіології. Там створили другу бактеріологічну станцію у світі
До того ж в університеті працював талановитий вчений Ілля Мечников, який і надихнув молодого дослідника вивчати зоологію. Навчальний заклад став для Володимира другою домівкою, де він полюбляв разом зі своїм наставником та іншими студентами вести наукові дискусії й обговорення. Але на заваді розвитку стала Російська імперія.
У 1881 році внаслідок теракту гине імператор Олександр ІІ. Ширяться чутки, нібито новий цар, Олександр ІІІ, видав наказ бити та грабувати євреїв за те, що ті вбили його батька. По всій країні починаються єврейські погроми, що відбулись і в Одесі. Володимир разом з іншими євреями створює в місті загони самооборони. Через сутички з місцевими кадетами його заарештовують та відправляють за ґрати, але завдяки клопотанню Іллі Мечникова згодом відпускають на волю.
Зрештою, Володимир повертається до університету та продовжує свою роботу над дослідженнями мікроорганізмів. Як талановитий науковець він здобуває ступінь кандидата природничих наук, а згодом — і доктора. Однак для того, аби стати професором та далі зростати по кар'єрній драбині, йому потрібно було прийняти християнство, що він як єврей робити не хотів. Усвідомлюючи безвихідність ситуації, Хавкін вирішив емігрувати.
У 1884 році Володимир Хавкін закінчив університет екстерном, захистив дисертацію і одержав учений ступінь кандидата зоології. Через своє єврейське походження молодий вчений не мав можливості проводити наукові дослідження на батьківщині і вирішив виїхати за кордон.
Спочатку Володимир Хавкін вирушив до Швейцарії, а потім до Лозанни, де вступив на посаду приват-доцента Лозаннського університету. У 1889 році Володимир виїхав до Парижа. Видатний учений-мікробіолог Ілля Мечніков допоміг йому знайти роботу бібліотекаря, а потім посаду наукового співробітника у всесвітньо відомому Пастерівському інституті. На той час Луї Пастер уже створив вакцини проти сказу і сибірської виразки.
У кінці ХІХ століття у світі бушували смертельно небезпечні хвороби: холера та чума. Володимир Хавкін захопився розробкою протихолерної вакцини й поставив перед собою велику мету — знайти спосіб порятунку людства від цього важкого захворювання. Він проводив експерименти на морських свинках та кроликах, вводячи їм мікроби хвороб, щоб розрахувати необхідну для профілактики дозу. Головними дослідженнями Володимира Хавкіна були роботи в галузі захисту людського організму від інфекційних хвороб за допомогою сироваток і вакцин. Саме Хавкін створив першу ефективну вакцину проти холери, протестувавши її ефективність і безпечність… на самому собі.
Медицина того часу не мала ліків проти холери, і навіть найвидатніші вчені не знали, яким чином можна перемогти цю катастрофу. Тому, коли в Парижі Володимир Хавкін продемонстрував своє відкриття, першими його привітали найбільш відоміші вчені Луї Пастер та Ілля Мечников.
Влада Великобританії зрозуміла, яке колосальне значення у світовому масштабі має відкриття Хавкіна. Доктору дозволили випробувати вакцину в колоніальній своїй колонії − Індії, країні, яка наприкінці позаминулого століття була практично повністю уражена холерою. Епідемія забирала сотні тисяч життів.
На початку 1893 року Хавкін як державний бактеріолог прибув до Індії, де за два роки налагодив виробництво вакцини. Він особисто вакцинував більш ніж 42000 осіб. У підсумку серед тих, хто отримав вакцину, смертність і захворюваність на холеру скоротилися в десятки разів.
З того часу вакцину Хавкіна почали масово виробляти. Вона її застосовують і сьогодні в модернізованому вигляді.
Не менш значним був внесок нашого земляка в боротьбу з чумою. У 1896 році епідемія найстрашнішої в історії людства хвороби вразила Бомбей − друге за величиною місто Індії. Влада попросила доктора Хавкіна допомогти, і той відразу ж відгукнувся, створивши першу в світі ефективну вакцину проти чуми.
Так само, як і при тестуванні вакцини від холери, спочатку засіб проти чуми Хавкін випробував на собі. І тільки після того, як переконався в безпеці ліків, почав масово виробляти їх. Знову наш земляк особисто бере участь у вакцинації населення й одночасно створює в Бомбеї невелику лабораторію по боротьбі з чумою. За сорок років було щеплено − і тим самим врятовано від болісної смерті більше тридцяти п’яти мільйонів осіб!
Згодом створена Хавкіним в Бомбеї лабораторія стала найбільшим у Південно-Східній Азії дослідницьким центром з бактеріології та епідеміології. А з 1952 року офіційно називається Інститутом імені Хавкіна.
У 1897 році королева Вікторія нагородила вченого одним з вищих орденів Британської імперії. На честь нього в Лондоні був даний прийом, на якому були присутні найвизначніші англійські медики.
У 1915 році доктор Хавкін працював в англійському військовому міністерстві, де керував щепленнями англійських солдатів, які відправлялися на Першу світову війну.
Підтримував ідею відтворення єврейської держави. Стверджував, що єврейською держава стане лише тоді, якщо буде заснована на релігійних принципах. Разом з однодумцями написав роботу про права євреїв в Ерец-Ісраель і діаспорі, яку запропонував до уваги учасників Женевської мирної конференції.
Володимир Хавкін помер у Лозанні 28 жовтня 1930 року. День смерті Хавкіна став в Індії днем глибокої національної жалоби. Це був справжній геній, що зміг протистояти смертельним хворобам і врятував людство від холери та чуми.
Немає коментарів:
Дописати коментар