Наші свята

           Третя неділя жовтня — День працівників харчової промисловості
     

Цьогоріч свято припадає на 19 жовтня.                  

День працівників харчової промисловості - професійне свято людей, які щодня забезпечують країну якісними та безпечними продуктами харчування. День подяки всім, хто створює продукти - від хліба, молока, олії до м’яса, солодощів, консервів та напоїв.

Вітаємо працівників підприємств молочної, м’ясної, хлібопекарської, кондитерської, олійно-жирової, цукрової, виноробної промисловості та багатьох інших. Слова вдячності технологам, інженерам, лаборантам, логістам, пакувальникам, викладачам,студентам профільних навчальних закладів, а також усім, хто розвиває харчову індустрію України. Ви - на передовій продовольчої безпеки та економічної стабільності держави!

Попри складні виклики повномасштабної війни, підприємства не лише відновлюються і модернізуються, а й збільшують обсяги виробництва, розширюють присутність на зовнішніх ринках. Саме тому в першому півріччі 2025 року виробництво зросло більш ніж на 13%, експорт - на понад 16%. Лідерами за темпами зростання є молочна та м’ясна продукції, хлібобулочні вироби, олія тощо. Зокрема, експорт молочних продуктів збільшився на рекордні 56%. Такий результат - свідчення стабільної роботи галузі та зростання попиту на українську продукцію на світових ринках.
                                                                                           
Харчова промисловість – це галузь, де зерно, молоко, фрукти, овочі, м’ясо проходять шлях від поля до продукту, який бачить кожна родина. І саме цей процес – перетворення сировини на продукцію з доданою вартістю – держава системно підтримує в межах політики. Зокрема:

                                      Доступ до фінансування

   • доступні кредити «5–7–9%»

Кредити для підприємств, що переробляють сільськогосподарську продукцію, зокрема й виробників харчових продуктів, – це 11,4% від усієї суми, виданої за час дії програми.

   • гранти для  переробних підприємств

Ще один інструмент підтримки: виробники харчових продуктів отримали 26% від загальної суми підтримки. Кожна четверта гривня грантових коштів іде на розвиток харчових підприємств: нові лінії, робочі місця.

 • Оновлення технопарка

    компенсація  25% вартості української агротехніки та обладнання

У переліку техніки - 998 найменувань для переробної та харчової промисловості (понад 7% усього переліку). Лише цього року підприємці придбали понад 190 одиниць такого обладнання, отримавши компенсацію на 3,9 млн грн.

 •Підтримка несировинного експорту та стимулювання попиту

На зовнішньому ринку  Експортно-кредитне агентство вже підтримало експорт українських харчових продуктів на 11,8 млрд грн.

На внутрішньому - третина виробників-учасників програми «Національний кешбек» є  харчовими підприємствами, які щодня забезпечують магазини продуктами та напоями.

Ми дякуємо всім працівникам харчової галузі за відсутність пауз, стійкість, професіоналізм, стратегічний внесок у продовольчу безпеку України та зміцнення нашого експортного потенціалу.

 
                     20 жовтня — Міжнародний день кухаря і кулінара

                                                          Що це за день?

Міжнародний день кухарів та кулінарів, який відзначають щороку 20 жовтня, – досить молоде свято. Його започаткували в 2004 році з ініціативи асоціації, яка підтримує кулінарні співтовариства з різних країн. Уже тоді у складі організації перебувало близько 8 млн представників кухарських професій.

            Як виникла ідея відзначати Міжнародний день кухаря і кулінара?

Кухарська справа вважається однією із найдавніших професій. Люди почали готувати страви, щойно як навчились добувати вогонь. Донині збереглися рецепти зі Стародавніх Єгипту та Китаю.

У середньовічній Європі кухарів високо цінували. У Німеччині з кінця XIII ст. шеф-кухар вважався однією із найнаближеніших осіб до короля. Перша школа кухарської майстерності з’явилась в Англії у XIX ст.
В українських літописах згадка про професійних кухарів датується X століттям. Спочатку вони готували страви для придворної знаті, пізніше – в трапезних монастирів.

Розвиток професійної кулінарії в Русі почався з появою корчми та трактирів.

Білі ковпаки на головах кухарів з’явилися в XVIII ст. Після неодноразового виловлювання зі страв волосся та комах, король Англії Георг II зобов’язав весь кухонний персонал одягати спеціальні шапочки. Відомий кулінарний реформатор Антонін Карем, який проживав у Франції у ті часи, вирішив замінити шапочки на ковпаки, висота яких вказувала на статус та майстерність власника. Найвищу кухонну корону носив найголовніший на кухні.

                  Традиції національної української кухні. Історія цікаві факти

 

Традиції національної української кухні мають багатовікові корені. Українська кухня дуже різноманітна, вона ввібрала в себе традиції багатьох народів. Водночас українська кулінарна школа самобутня і неповторна. У переважній більшості страви складні в приготуванні, багатокомпонентні, використовуються складні поєднання інгредієнтів і способи обробки. Мабуть,
найхарактернішою стравою української національної кухні є борщ. До речі, тільки в українській кухні борщ має понад сто варіацій.

Борщ, в залежності від рецепта, національного колориту і майстерності кухаря, може мати у своєму складі до 30 компонентів.

Не менш популярними є страви з м'яса і птиці. Це котлети, битки, крученики, завиванці, печеня, голубці, фаршировані страви. Причому для смаження часто використовується сало, останнім часом сало стало замінюватися рослинною олією.

Загальновідомо, що сало — найулюбленіший українцями й найбільш часто вживаний продукт.
Рибу українські кухарі також готують в найрізноманітніших варіаціях: і тушкують, і смажать, і фарширують овочами й крупами.

 Не менш популярні в Україні вареники. Це ще одна візитна картка української кухні.
Начинки для вареників використовуються найрізноманітніші - в залежності від фантазії господині. Надзвичайно популярні також каші, причому часто використовують їх як самостійну страву. Немає в українській кухні практично жодної страви, де б не використовувалися овочі, і, звичайно, випічка.
Українська кухня здавна користується широкою і заслуженою популярністю. Деякі страви вже давно увійшли в повсякденний раціон людей, що живуть в різних точках земної кулі.

Українські борщі, вареники, галушки давно стали міжнародними стравами.

Українська кулінарна школа почала формуватися ще в XVII ст. становлення її йшло довго-майже століття. Таке довге і важке становлення можна пояснити складністю і тривалістю формування української держави. Відмінності в приготуванні одних і тих же страв на різних територіях збереглися і сьогодні. Ці відмінності можна простежити за назвами страв, наприклад борщів (Чернігівський, Галицький, Полтавський, Волинський, Харківський, Закарпатський тощо).
У Луцьку до речі була встановлена скульптурна композиція Свині й Салу — вирізана з дуба 850-кілограмова свинка, яка «вигодувала» в голодні воєнні часи український народ, до речі, можливо, тому українська національна кухня рясніє стравами зі свинини. У їжу вживається не тільки соковите і ніжне свиняче м'ясо, але і всіма улюблене сало.

                     Українська кухня має ряд національних особливостей.

Важлива роль в приготуванні страв відводиться овочам, в першу чергу буряку, його використовують в різному вигляді - і у свіжому, і у квашеному, і в смаженому, і в тушкованому. У давні часи з буряка також готували квас і самогон. Широко використовуються в приготуванні страв морква, картопля, помідори, гарбуз, кукурудза. Причому овочі найчастіше використовуються в якості приправ до інших страв, як доповнення. Картопля почала проникати на Україну в XVIII ст., але і вона не набула популярності як самостійна страва. У пюреобразному вигляді картопля використовується як добавка до моркви, квасолі, яблук. Картопля часто використовується в обжаренному вигляді. Для отримання крохмалю картопля використовується в кулінарії.

    Гриби на українському столі були завжди. Це той продукт, який ніколи не вимагав пояснень.

І якщо вони не часто згадуються в стародавніх літописах, то не через свою непопулярність. А тому, що гриби в українській кухні завжди були дуже буденною стравою і справою - збирали, сушили, варили гриби абсолютно всі.
Гриби - абсолютно унікальне творіння природи. У порівнянні з іншими рослинами вони містять набагато більше білків, що наближає їх до продуктів тваринного походження. Їх клітинні стінки містять особливу речовину - хітин, якої немає в інших рослинах, і зустрічається вона тільки в панцирах ракоподібних і крилах жуків, жодна рослина не містить стільки азотистих екстрактивних речовин, що надають відварам абсолютно неповторні смак і аромат. Та й при нагріванні вони поводяться не як інші рослинні продукти, а скоріше як м'ясо. І сьогодні в українській кухні існує безліч страв з грибів: гріті з цибулею і маслом, тушковані рижики й грузді, білі гриби в тісті, галушки з грибами, рижики печені, грузді й рижики квашені, рижики свіжі солоні з цибулею, гриби варені свіжі з цибулею, опеньки з цибулею та з яйцем, грибні соуси та підливи до вареників.


   Без помідорів і рослинної олії, мабуть, складно уявити сучасний український стіл.

Швидко і міцно ці два продукти увійшли в українську кухню в XIX ст. рослинні жири і сало використовувалися здавна. Однак саме рослинна олія витіснила зі столу українців всі інші. Віддається перевага використовуванню олії гарячого віджиму зі своєрідним запахом і присмаком смаженого насіння. Ця олія в основному застосовується в готових стравах, де не потрібна термічна обробка, - в салатах, вінегретах. Масло холодного віджиму застосовується в тих випадках, коли необхідна термічна обробка - для смаження.
Дуже люблять українці прянощі та приправи - часник, цибулю, лавровий лист, оцет, кмин, червоний перець, корицю.

Українська національна кухня використовує для приготування однієї страви різні технології обробки продуктів. Наприклад, сире м'ясо може пройти в процесі приготування два способи обробки: спочатку обсмажується, а потім вариться, запікається або тушкується. Це давня національна риса української кухні, з цим, до речі, пов'язані особливості українського посуду (казанки, глечики тощо).
Привертати до себе увагу також ще одна національна особливість обробки продуктів - шинкування і нарізка. Цим пояснюється велика різноманітність фаршированих страв, рулетів, битків, котлет, кручеників. Українська кухня часто  відрізняється за територіальністю. Східноукраїнська кухня не набагато, але відрізняється від Західноукраїнської. Об'єднує ці регіони кухня Центральної України. Саме тут можна простежити весь спектр національного колориту, саме ця кухня найбільш різноманітна і барвиста.
Дуже популярні в Україні всілякі напої: квас, вино, настоянки, пиво. Квас згадується в Київському літописі ще в 989 р. «роздати їжу, мед і квас», - вказувалося в літописі. З того часу накопичилося безліч рецептів квасу. Цей споконвічно український напій містить багато вітамінів, ферментів, відмінно втамовує спрагу і до того ж легко готується. В Україні квас готується не тільки з хліба, в нього включають ягоди, груші, яблука, хрін.
Ще один дуже популярний напій - мед. Раніше цей напій вживався в ритуальних обрядах. Готується він з меду, дріжджів, хмелю, прянощів. Мед збуджує апетит, покращує процеси травлення.
Ну і, звичайно, не можна не сказати про ягоди. Ягоди завжди були доступними корисними ласощами. Люди збирали ягоди, сушили їх, а потім додавали в різні компоти, пироги, каші, салати, готували повидло. Особливістю українського повидла є те, що вміст цукру в ньому має бути не менше 60%, цукор традиційно додається в кінці варіння, коли страва майже готова. В цьому випадку повидло зберігає смакові якості та аромат ягід. 

Пам'ятаймо наших

Нещодавно одна з найпрестижніших світових нагород — Пулітцерівська премія — присудила спеціальну нагороду українським журналістам, які висвітлюють події в умовах вторгнення росії в Україну. Але мало хто знає, кому завдячує українська журналістика біля своїх витоків. Це Євген Чикаленко — український меценат, видавець, громадський діяч. Це йому належить фраза «Спробуйте любити Україну до глибини своєї кишені». То хто це такий та чому про нього мають знати сучасні українські діти? Зібрали 5 фактів про Євгена Чикаленка.

Факт №1. Він автор вислову «Легко любити Україну до глибини душі. А ви спробуйте любити її до глибини кишені!»

Євген Чикаленко у першу чергу був щедрим меценатом української культури та преси. Роки його життя припали на 1861–1929, а тоді любити Україну проактивно і не потрапити на каторгу було завданням не з простих. Багатий агроном та землевласник, він міг спокійно жити в російській імперії і читати давні взірці російської пропаганди. Але ні! Як людина високоосвічена, Євген Харламович розумів важливість української національної ідеї. Тому щедро підтримував літераторів,
українські журнали та книги.

Факт №2. Фінансував єдині українські газети «Громадська думка» та «Рада».

Це зараз ми можемо обирати в бурхливому інформаційному потоці найкращі для себе видання. А тоді так не було. У 1906 році український світогляд транслювали всього два видання — «Громадська думка», а згодом «Рада». «Рада» на кошти Євгена Чикаленка (а також Василя Симиренка та Леоніда Жебуньова) регулярно публікувалася до 1914 року. І хоч справа ця була невдячна і збиткова, мецената це не зупиняло. За що українська журналістика зараз йому дуже вдячна!

            Редакція газети «Рада». Євген Чикаленко — четвертий за столом ліворуч.

Факт №3. Грінченко, Коцюбинський та Франко —  серед адресатів допомоги.

Меценат заснував власний фонд допомоги українським письменникам. Серед інших у ньому були Іван Франко та Михайло Коцюбинський. За свій кошт він видав знаменитий словник Бориса Грінченка і не тільки. А ще забезпечив будівництво Українського академічного дому у Львові. Коштів для української літератури Євген Харламович ніколи не шкодував, за що йому велика повага. Також благодійник мав дружні зв’язки з родиною композитора Миколи Лисенка та родиною Косачів — письменницями Оленою Пчілкою та Лесею Українкою. Вони мешкали на одній вулиці — недарма її неофіційно звали тоді «Українською».

 Згаданий композитор Микола Лисенко (у капелюсі) під час гостювання в Євгена Чикаленка (другий зліва) у селі Кононівка

Факт №4. Був ініціатором скликання Української Центральної Ради.

Симоненко, Грушевський, Петлюра — ось імена, які першими спадають на думку, коли йдеться про Українську революцію (1917–1921). І Махно. Це справедливо, адже ці постаті творили історію української держави. Та мало хто знає, що ініціатором скликання УЦР як представницького органу став саме Євген Чикаленко. І поруч з ними став біля витоків української революції.

Факт №5. Заснував премію за найкраще написану історію України.

Після смерті доньки кошти, збережені на її майбутнє, Євген Чикаленко передав на особливу ініціативу. 1000 карбованців він віддав редакції видання «Київська старовина» на створення майбутньої премії за найкраще написану історію України.

   
                                          Ющенко Катерина Логвинівна

Катерина Логвинівна Ющенко була першою в СРСР жінкою-доктором фізико-математичних наук, якій ця ступінь була присвоєна за піонерські роботи з програмування. Вона, використовуючи досвід експлуатації “МЭСМ”, розробила одну з перших в світі мов програмування високого рівня «Адресна мова», з непрямою адресацією при програмуванні. Саме завдяки цій мові зникла залежність від місця розташування програми в пам’яті. Катерина Логвинівна започаткувала першу школу теоретичного програмування в СРСР.

   К.Л. Ющенко народилася 8 грудня 1919 року в колишній столиці запорізьких козаків місті Чигирині. Її батьком був вчитель історії та географії Логвин Федорович Рвачев. У 1937 році його визнали українським націоналістом і заарештували. У цей час Катерина Логвинівна вчилася на першому курсі фізико-математичного факультету Київського університету. Як дочку «ворога народу» 17-річну Катерину виключили з університету. Мати Катерини намагалася довести невинність батька і принесла чекістам документи про його участь у революційному русі. Більше вона не повернулася. Її, як і батька, засудили до 10 років тюремного ув’язнення. Принесені матір’ю документи спалили на її очах. Тільки в 1954 році після смерті Сталіна батьки Катерини Ющенко були реабілітовані посмертно за відсутністю складу злочину.

А тоді, влітку 1938 року, Катерина вирішила вступити до Узбецького державного університету в Самарканді. Коли під час війни Узбецький університет об’єднали зі Середньоазіатським державним університетом в Ташкенті, молода студентка була перенаправлена ​​туди. Одночасно Катерина влаштувалася на роботу на військовому підприємстві, яке випускало приціли для танкових гармат.

Після закінчення війни Катерина Ющенко повернулася до України. У цей час у Львові відкрилась філія Інституту математики АН України. Майбутній академік АН України Борис Володимирович Гнеденко запропонував Ющенко роботу в його відділі теорії ймовірностей.

У 1950 році Катерина Логвинівна успішно захистила кандидатську дисертацію. У тому ж році Гнеденко обрали дійсним членом АН України, а його відділ перевели до Київського інституту математики АН України. Він тут же запропонував К.Л. Ющенко переїхати до Києва.

Інститут математики був в ці роки у розквіті. Його директор – академік Олександр Юрійович Ішлінський – займався теорією гіроскопів – дуже актуальною проблемою в часи, коли будівництво супутників перебувало на початковій стадії. Під час своїх досліджень Ішлінському потрібно було робити складні розрахунки. Для цього  було закуплено комплект лічильно-аналітичних машин, які встановили в підвалі будівлі президії АН України. Катерину Логвинівну призначили керівником цієї обчислювальної лабораторії.

У 1954 р. за ініціативою академіка Б.В. Гнеденко лабораторія Лебедєва, де був створений перший в континентальній Європі комп’ютер “МЭСМ”, була переведена в Інститут математики. До її експлуатації підключилася група вчених, серед яких опинилася і Катерина Ющенко.

Обмеженість внутрішньої пам’яті “МЭСМ” і її невисока швидкодія, нестійкість роботи, викликана великою кількістю електронних ламп, змушували розробників програм знаходити витончені способи використання внутрішньої мови комп’ютера. Складання кожної програми розглядалося як вирішення індивідуальної задачі. Програмісти шукали економні рішення, майстерно використовуючи ті чи інші особливості системи команд комп’ютера.

У процесі роботи з’ясувалося, що більш складні завдання важко вирішувати шляхом написання просто машинних програм. Так виникла необхідність у розробці мови програмування «високого рівня» і виникла проблема створення відповідного транслятора для кращого спілкування людини з комп’ютером. Істотно вплинув на розуміння цієї проблеми професор Київського університету Л.І.Калужнін, який читав в 50-70-ті роки курс математичної логіки і запропонував формальний апарат граф-схем програм.

Під впливом робіт члена кореспондент АН СРСР О. А. Ляпунова, який запропонував операторний метод програмування, в Києві почало розвиватися теоретичне програмування. У результаті в 1955 році B.C.Королюк і К.Л.Ющенко розробили адресну мову, яка на мовній основі втілила два загальних принципи роботи комп’ютера – адресність і програмне керування. Створюючи зручну систему понять для опису архітектури комп’ютера і його системи команд, автори ввели в «Адресну мову» засоби маніпулювання адресами другого рангу.

Саме створення «Адресної мови» стало першим фундаментальним досягненням наукової школи теоретичного програмування. Випередивши створення перших мов програмування Фортран (1958), Кобол (1959) і Алгол (1960), адресна мова передувала появі не тільки мов програмування з апаратом непрямої адресації, але й асемблерів, а її конструкції увійшли до складу сучасних мов.

Катерина Логвинівна спільно з Б.В.Гнеденко і В.С. Королюком написала перший в СРСР підручник з програмування «Елементи програмування». Книга була видана в 1961 році і перевидана в 1964 році. Побачили світ і її переклади: в 1964 році в НДР і Угорщині, а в 1969 році – у Франції.

У наступні роки вона підготувала 45 кандидатів і 11 докторів наук. Київська школа теоретичного програмування стала відомою далеко за межами Радянського Союзу. К.Л. Ющенко були присуджені дві Державні премії України (Державні премії УРСР) і премія Ради Міністрів СРСР, а за теоретичні розробки в області комп’ютерної алгебри – академічна премія імені Глушкова. Також К. Ющенко була нагороджена Орденом княгині Ольги.

Талановитий програміст, Катерина Логвинівна отримала 5 авторських свідоцтв. Вона є автором понад 200 наукових праць, у тому числі 23 монографій і навчальних посібників, частина яких була перекладена і видана в Німеччині, Чехії, Угорщині, Франції та Данії.

 

День винахідника і раціоналізатора

День винахідника і раціоналізатора – це професійне свято, яке в Україні відзначають щорічно у третю суботу вересня. У 2025 році День винахідника і раціоналізатора України припадає на 20 вересня. Воно присвячене визнанню та відзначенню досягнень українських винахідників та раціоналізаторів, які роблять внесок у розвиток науково-технічного прогресу, економіки та інноваційних технологій. День винахідника і раціоналізатора було запроваджено в Україні у 1994 році відповідно до указу Президента. Цей день покликаний вшанувати винахідників, інженерів та науковців, які своїми ідеями та розробками сприяють розвитку науки і техніки, а також підвищенню продуктивності виробництва в різних галузях.

 Україна має безсумнівні інноваційні досягнення світового рівня - літаки із сімейства «Анів», ядерні технології Адаменка, технології стимулювання росту рослин в сільському господарстві Пономаренка, медичні винаходи - спосіб боротьби з раком Завірюхи і лікування судин людини неоперабельним методом Бурого і т. д. Видатні українські вчені, такі як Ігор Сікорський (винахідник першого серійного вертольота), Борис Патон (піонер зварювання під водою та в космосі) та багато інших, здобули світове визнання за свої відкриття. Винаходи українських раціоналізаторів і досі використовуються в багатьох галузях, від машинобудування до медицини. Сьогодні винахідницька діяльність стає важливішою ніж будь-коли, адже сучасний світ вимагає інновацій у всіх сферах – від енергетики до охорони здоров’я. В умовах глобалізації українські інженери та науковці активно впроваджують нові ідеї, що підвищує конкурентоспроможність країни на світовому ринку. 

Протягом майже чотирьох років, і принаймні з «західної» точки зору, Україна була найважливішою бойовою лабораторією у світі. Здавалося, що кожен тиждень приносив прорив — новий безпілотник, новий контрзахід, новий спосіб мислення про війну. Від гаражних майстерень до міністерств оборони — інновації відбувалися на кожному рівні. Але темп зараз відчувається іншим. Можливо, ми вступаємо в нову фазу: не смерть інновацій, а їхнє плато. З самого початку тотального вторгнення Росії необхідність була матір’ю винаходів. Україні довелося імпровізувати, бо від цього залежало саме її виживання. Відсутність надійної західної підтримки створила простір/необхідність для експериментів. Дрони FPV, оснащені гранатами, спеціальні установки радіоелектронної боротьби, ракета «Нептун», перепрофільована для ударів на великі відстані, — усе це виникло з терміновості, а не з надлишку. 

У цей день традиційно влаштовуються конференції, семінари, виставки та презентації новітніх винаходів. Також відбувається нагородження найкращих винахідників та раціоналізаторів за їхній внесок у розвиток національної науки та техніки. Це свято є важливим стимулом для молодих фахівців, які прагнуть зробити свій внесок у прогрес та інновації. День винахідника і раціоналізатора підкреслює важливість інтелектуальної праці та інноваційного потенціалу. Винахідники та раціоналізатори є рушійною силою змін, які покращують життя та сприяють розвитку суспільства. Їхня діяльність має значний вплив на майбутнє економіки, науки та технологій України.

День авіації України

                              Остання субота серпня — День авіації України

Щорічно останньої суботи серпня відзначається День авіації України. У цей день вітають військових та цивільних пілотів, працівників авіатранспорту та індустрії.

У 2025 році День авіації України припадає на 30 серпня.

                                  Історія заснування Дня авіації України

Засноване свято було 16 серпня 1993 р. за наказом президента Кравчука. Вітають цього дня усіх підкорювачів небесних просторів, бажаючи їм легких приземлень та повітряного настрою.

Повітряний рух нашої країни охоплює п’ять районів – близько 730 тис. км2. У державі нараховується велика кількість аеропортів, літакобудівних підприємств, авіашкіл, училищ, університетів. Також є Міжнародний центр підготовки. В Україні створена об’єднана цивільно-військова система організації повітряного руху, є морські авіаційні бригади й ескадрилья, морська гелікоптерна ескадрилья.

                                      Цікаві факти до Дня авіації України

   • Нормами встановлено граничний час безперервного перебування пілота за штурвалом – 16 годин.
   • Пілоти та стюардеси зазвичай у політ взувають взуття на розмір більше.
   • Літаки спроектовано так, що удар блискавки не виводить їх із ладу.
   • Найбільший у світі літак – це Ан-225 («Мрія»). Створений у Київському конструкторському бюро у кінці 80-х років. “Мрію” було знищено 27 лютого 2022 року під час повітряної атаки російських військ на аеропорт Гостомель.

Україна відома на весь світ такими видатними постатями авіаційної галузі:

   • Олександр Можайський – конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря;
   • Микола Кибальчич – засновник теорії ракетобудування;
   • Олександр Засядько – творець бойових ракет;
   • Ігор Сікорський – всесвітньо відомий авіаконструктор, творець гелікоптерів, у автор перших у світі  багатомоторних літаків та гелікоптерів;
   • Дмитро Григорович – авіаконструктор, творець першого гідроплану;
   • Костянтин Арцеулов і Володимир Дибовський – першими навчилися виводити літаки з вільного падіння штопором;
   • Євграф Крутень – пілот, заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на яких базуються сучасні прийоми повітряного бою.

У 1946 році заснували державне підприємство “Антонов”. Найбільшим його досягненням став славнозвісний літак Ан-225 “Мрія”. Це ,був найважчий у світі літак із максимальною злітною масою 640 тонн. Цей літак є гордістю українців.

Він встановив понад 240 рекордів, серед них за швидкістю, висотою, вантажністю, розмірами та іншими характеристиками. Останній політ “Мрії” відбувся 5 лютого 2022 року – вилетів із Данії до рідного аеропорту “Гостомель”, що під Києвом. Тут мав  відбутися капітальний ремонт…

Авіація Повітряних Сил, яка, за зухвалими балачками кремля та роспропаганди, нібито була знищена в перші хвилини вторгнення, насправді була майстерно виведена з-під удару й вже на світанку зловісного дня 24 лютого почала нищити російських загарбників у небі та з неба на землі. Пів року по тому українські військові льотчики продовжують мінусувати російські літаки та вертольоти, безпілотні літальні апарати та крилаті ракети, склади з боєприпасами і пальним та командні пункти ворога, скупчення живої сили та колони рашистської військової техніки. Знищують, розвінчуючи міф про «другу армію світу» та її непереможність.

Ми пам’ятаємо кожного загиблого авіатора та у скорботі схиляємо голови перед їхньою пам’яттю. Пам’ятаємо та щодня відплачуємо ворогу за їхню загибель.
Військова авіація України так і не дала ворогу завоювати панування у повітрі та щодня знищує його, наближаючи нашу перемогу.

А ще в нас є мрія. Знищивши в Гостомелі найбільший та найпотужніший літак Ан-225 «Мрія», ворог не зміг знищити мрію українського народу. Україна завжди була, є і буде потужною авіаційною державою. І, як запевнив Президент – Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, − «Мрію» обов’язково буде відновлено. І мрія українців про небо, про космос, про мир у всьому світі буде втілюватися у життя й надалі кожним із нас і прийдешніми поколіннями українців.

 

Про що розповідає календар

                                             18 серпня —  День відкриття гелію

                                                      Що це за подія?

Гелієм наповнені повітряні кульки, які можуть літати, а також він дивним чином впливає на людський голос. Цими фактами бмежуються знання про гелій переважної більшості людей насправді це дуже цікавий хімічний елемент, який має набагато важливіше значення. Він займає друге місце після водню за розповсюдженням у Всесвіті — 24% космічної маси складається саме з гелію. Відкриття гелію сталося в середині XIX століття, і відтоді він знайшов застосування в промисловості, авіації, електроніці,  медицині та інших сферах людської діяльності. Щоб підкреслити важливість цього хімічного елементу в нашому житті, існує щорічне свято — День відкриття гелію, який відзначається 18 серпня.

                              Як виникла ідея відзначати День відкриття гелію?

XIX століття стало переломним для спостерігачів за небесними тілами — астрономів. Вони отримали новий інструмент під назвою спектроскоп, який працював як потужна призма, розсіюючи світло на хвилі, довжину яких можна було виміряти.
Першу модель спекроскопа створив  німецький фізик – винахідник Йозеф Фраунгофер. При цьому він виявив незрозумілі темні лінії, якими переривалися інші кольори спектру.

                                                      Таємничі лінії

Лише кілька десятиліть потому таємницю темних ліній було розкрито іншими дослідниками, Густавом Кірхгофом та Робертом Бунзеном. Вони виявили, що темні лінії Фраунгофера являють собою явище поглинання частини світла парами різних газів, з яких складається зовнішня оболонка Сонця. Таким чином, кожен хімічний елемент має свій унікальний спектр, ніби відбиток пальця у людини. Завдяки цьому висновку, аналізуючи спектри випромінення окремих елементів у лабораторії, а потім направляючи свої спектроскопи на зірки, вчені змогли визначати їхній хімічний склад.
Французький астроном П’єр Жюль Жансен захопився цією новою формою аналізу світла. Він подорожував по Європі та Азії в пошуках оптимальних місць спостереження за нічним небом. Крім того, Жансен досліджував затемнення, тому в лютому 1867 року відвідав Італію, а потім поїхав до Індії, в місто Гунтур, де можна було спостерігати повне сонячне затемнення, яке мало відбутися 18 серпня 1868 року.
Тож у день затемнення, озброївшись спектроскопом, Жансен побачив дещо незвичайне — яскраво- жовту лінію, довжина хвиль якої не відповідала жодному відомому елементу. Спектр був близьким до натрію, але дослідник зрозумів, що це новий елемент, досі не знаний на Землі. Про новину він повідомив Академію наук Франції, але приблизно в той самий час Академія отримала подібне повідомлення від британського астронома Джозефа Нормана Лок’єра.
Оскільки робота обох дослідників проходила паралельно, їм було запропоновано компроміс —   розділити авторство відкриття на двох. Жансен і Лок’єр погодилися, а згодом навіть стали близькими друзями. Оскільки загадкове жовте світло з довжиною хвилі 587,49 нанометра видавав елемент, виявлений на Сонці, його вирішили назвати гелієм — на честь грецького бога Сонця – Геліоса.

                                                Гелій та наукова спільнота

Ставлення наукової спільноти до цього відкриття було неоднозначним — багато вчених висловлювали скептицизм щодо існування в космосі елементу, якого немає на нашій планеті. Проте в 1882 році гелій було виявлено й на Землі — італійський фізик Луїджі Пальмієрі зафіксував жовту спектральну лінію, досліджуючи газ, виділений із лави Везувію. Після 1895 року, коли британським хіміком Уільямом Ремзі було проведено експеримент з ураномістким мінералом і отримано газ, частиною якого був гелій, всі сумніви зникли — елемент було остаточно ідентифіковано. В 1903 році Уільям Ремзі та хімік Фредерік Содді встановили природу походження гелію як продукту радіоактивного розпаду, а з 1905 року стало відомо, що гелій у різній концентрації може міститися в природному газі.
З того часу науковці детально вивчили гелій і включили його до групи з шести хімічних елементів, які мають назву «благородні гази». Крім гелію, ця група складається з неона, аргона, криптона, ксенона і радона. Вони характеризуються схожими властивостями, зокрема, інертністю, тобто малою ймовірністю участі в хімічних реакціях. Це відбувається через те, що зовнішня оболонка їхніх атомів повністю заповнена електронами. Гелій є другим найменш реактивним елементом
після неона.
                                                      Гелій – помічник

Найбільша концентрація гелію — у зірках, де він утворюється з водню шляхом ядерного синтезу. В атмосфері Землі гелій присутній в межах 5 частин на 1 мільйон, тобто 0,0005%. Цей елемент не може накопичуватися в земній атмосфері у значній кількості, бо гравітації нашої планети недостатньо, щоб утримувати його, і гелій швидко залишає Землю, відлітаючи в космос. Різна кількість гелію міститься в радіоактивних мінералах, метеоритному залізі та природному газі.
Спершу ніхто не думав, що гелій матиме хоч якесь практичне застосування, та під час Першої світової війни його стали використовувати для дирижаблів, адже цей газ легший за повітря в сім разів, не горить і не вступає в хімічні реакції з іншими речовинами, тому ідеально підходить для подібних літальних апаратів.
Також гелій виявився корисним у перших польотах на Місяць — його додавали в резервуари з киснем та паливом для ракет-носіїв «Сатурн-5», які доставили астронавтів «Аполлона» в космос, а також для Місячного модуля, з якого люди зійшли на поверхню супутника Землі.  В сучасному світі гелій є незамінною складовою багатьох високих технологій та важливим технічним газом, а рівень його використання є одним з показників технологічного розвитку будь-якої держави

                               21 серпня — День піклування про себе в інтернеті

День піклування про себе в інтернеті (Internet Self-Care Day) відзначають 21 серпня. Ця подія присвячена поширенню обізнаності про ризики для користувачів в інтернеті та про правила безпеки користування інтернетом. Цей день закликає нас зупинитися, довести до ладу свої цифрові звички та використовувати Інтернет таким чином, щоб він насправді підтримував наш добробут, а не виснажував його. Й мова йде саме про безпеку ментального здоровʼя.
Походження свята достеменно не відоме, але відзначення цього дня набирає обертів завдяки онлайн-спільнотам та рихильникам здорового способу життя, які позиціонують його як м’яке перезавантаження того, як ми використовуємо Інтернет щодня. Статті, що заохочують до свідомих звичок та невеликих «цифрових налагоджень», допомогли поширити цю ідею за межі вузьких кіл.

Деякі календарі відстежують походження свята до 2017 року і приписують заслугу в просуванні цієї концепції додатка для здоров’я Aloe Bud, що відповідає духу простих, підтримуючих підштовхувань до більш здорових онлайн-звичок.

                         Головне послання свята День піклування про себе в інтернеті:
• будьте уважними, встановлюйте межі та змусьте свої стрічки працювати на вас.

                                7 кроків для піклування про себе в інтернеті

    • Проведіть на. кілька хвилин прибирання у стрічці новин, а саме відпишіться від трьох акаунтів, які викликають стрес, і підпишіться на один, який підіймає вам настрій.
    • Вимкніть шум – вимкніть непотрібні push-сповіщення на 24 години та додайте один щоденний блок «Фокус/Не турбувати».
    • Встановіть м’які обмеження для додатків – обмежте час використання соціальних додатків до 30–45 хвилин і приберіть їх з головного екрану.
    • Дотримуйтесь інформаційної дієти – відпишіться від п’яти небажаних електронних листів і додайте в закладки два високоякісних джерела, які ви насправді читаєте.
    • Захистіть свій простір – перегляньте налаштування конфіденційності, скасуйте невикористані дозволи додатків і увімкніть двофакторну автентифікацію.
    • Замініть прокручування стрічок на щось корисне: влаштуйте один обід без телефону і заплануйте 15 хвилин щодня для читання або навчання, фізкультури.
    • Заряджайте телефон поза спальнею і встановіть вікно «без прокручування» перед сном.

                                      23 серпня — День дослідників інтернету

День дослідників інтернету (Internaut Day) відзначають 23 серпня, відзначаючи річницю створення Всесвітньої павутини. Термін “Інтернаут” – це гібрид з слів “Інтернет” і “астронавт”, що означає дослідників величезного цифрового всесвіту, який постійно розширюється. Цей день присвячений користувачам Інтернету, визнаючи їхню роль у формуванні цифрового світу, який ми знаємо сьогодні.
    Всесвітня павутина була розроблена британським вченим-комп’ютерником сером Тімом Бернерсом-Лі в 1989 році під час роботи в ЦЕРНі, Європейському фізичному дослідницькому центрі.
    Однак лише 23 серпня 1991 року мережа була відкрита для громадськості, що дозволило людям, які не належать до наукової спільноти, отримати доступ до неї і зробити свій внесок у її розвиток.
Ця знаменна подія перетворила Інтернет з вузькоспеціалізованої технології, якою користувалися переважно науковці та викладачі, на глобальний інструмент комунікації.
Ця подія – це святкування цього трансформаційного моменту і подальшої цифрової революції, яку він спричинив.
Чи замислювались ви про те, як інтернет змінив наше життя – від того, як ми працюємо, навчаємось і спілкуємось, до того, як ми робимо покупки, розважаємось і отримуємо доступ до інформації. Це також день для роздумів про майбутнє інтернету і нашу роль у його формуванні.

Свята червня

                                                     
                                  25 червня —  День кольорового телебачення

Кожен рік 25 червня відзначається День кольорового телебачення (Color TV Day). З’явилася ця технологія у 1951 році в Америці та назавжди змінила майбутнє телемовлення.

                                           Історія кольорового телебачення

Вперше у кольорах для американських глядачів показали розважальну програму, у якій брав участь Ед Салліван та інші артисти, які потім стали всесвітньовідомими. Ця трансляція була доступна лише власникам кольорових телевізорів, але вона стала першим кроком до великих змін.

Шлях кольорового телебачення тільки почався у 1951 році та простягнувся ще на багато років вперед. Він відзначається багатьма перемогами, але були й проблеми. Так, у 1970 році, коли в Ізраїлі з’явилися кольорові телевізори, влада визнала їх необґрунтованою розкішшю, яка викликає соціальне розшарування суспільства. Телеканалам були дані вказівки продовжувати чорно-білі трансляції, а з закордонних фільмів та програм вилучати кольорові складові.

                                        Переваги кольорового телебачення

Тільки через десятки років кольорове телебачення стало повсякденною складовою життя, а ще пізніше вчені довели, що кольоровий телевізор менш шкідливий, ніж його чорно-білий попередник. Різні кольори роблять сприйняття зображення більш легким та позбавляють очні м’язи частини навантаження.

                                    26 червня — День народження зубної щітки

Вперше масовий випуск зубних щіток організував англієць Вільям Едіс 26 червня 1780 року. Тому ця дата тепер знаменує День народження зубної щітки.

                                            Історія народження зубної щітки

Але цей нескладний засіб гігієни був винайдений набагато раніше. Перші згадки про зубну щітку було знайдено в історії країн Стародавнього Сходу. Вони мали вигляд палички, виготовленої з дерев, які містять ефірну олію, з одного боку загострені, а з іншого – розмочені. Через деякий час китайці додумалися прикріпити до бамбукової палички щетину сибірської свині.

У Європі зубна щітка стала популярною в середині XVII ст. У 1840 році Франція та Німеччина почали випускати засоби для чищення зубів, форма яких була більш схожа на сучасну.

Мікробіолог із Франції Луї Пастер висловив думку, що більшість зубних хвороб викликають мікроби, які розмножуються на вологій натуральній щетині. Коли у 1938 році було винайдено нейлон, натуральне волокно у пристрої було замінене на синтетичне.

                                        Цікаві факти про зубну щітку

   • 1959 рік запам’ятався появою у Швейцарії першої електричної зубної щітки.
   • У Німеччині споруджено пам’ятник засобу гігієни, висота якого сягає 6 м.
   • Результати голосування американців щодо винаходів, без яких не змогли б вони прожити, довели, що пристрій для чищення зубів посів почесне перше місце.

                          27 червня — Всесвітній день працівників промисловості

Всесвітній день працівників промисловості (Industrial Workers of the World Day) є щорічним святкуванням, яке проводиться 27 червня на честь досягнень і боротьби промислових робітників світу.

Всесвітній день працівників промисловості було засновано в Чикаго в 1905 році і є профспілкою, яка виступає за права працівників і соціальну справедливість. Цей знаменний день є нагадуванням про боротьбу за справедливі умови праці, солідарність між працівниками та рівність на робочому місці.

У цей день організовуються різноманітні заходи для підвищення обізнаності про проблеми праці та відзначення внеску промислових робітників у всьому світі. Це можливість для людей з усіх верств суспільства зібратися разом і продемонструвати підтримку прав працівників, визнаючи при цьому історію трудового активізму, яку часто забувають.

Оскільки ми щороку відзначаємо Всесвітній день працівників промисловості, він нагадує про те, що колективні дії та єдність можуть призвести до значущих змін у суспільстві. Він спонукає людей задуматися про цінність справедливого ставлення, поваги до трудових прав і справедливих умов праці для всіх. Цей день не про вшанування минулих досягнень, він також спонукає нас прагнути до майбутнього, де до кожного працівника ставляться гідно, з повагою та забезпечуючи справедливу винагороду за працю.

                                  27 червня — День народження банкомата

Днем народження банкомата вважається 27 червня. У цей день у 1967 році перший автомат з видачі готівки було встановлено в британському банку. Його вартість становила 18000 доларів, що на той час вважалося астрономічною сумою.

                                            Історія винаходу банкомату

Винахідником банкомату став Джон Шеперд-Беррон, який працював управителем компанії «Де Ла Рю». Його мрією було створити такий пристрій, за допомогою якого можна отримувати готівку в будь-якій точці світу. Осяяння прийшло до Джона, коли він користувався апаратом з шоколадками. Винахідник зрозумів, що замість цукерок у машину можливо помістити гроші, і кожна людина зможе отримати готівку у той час, коли відділення банку буде зачинено.

                                                  Перший клієнт

Першим клієнтом, якому пощастило скористуватися послугами банкомату, став відомий британський комік Рег Варні.

                                               Еволюція банкоматів

За 50 років банкомати суттєво змінилися. Сучасні апарати захищені від проникнення вологи та можуть протистояти 22-тонному удару. А при спробі шахраїв зламати пристрій з метою пограбування усі банкноти миттєво будуть залиті фарбою.

                            27 червня — День мікро-, малих і середніх підприємств

27 червня за ініціативою Генеральної Асамблеї ООН визначено як День мікро-, малих і середніх підприємств (Micro-, Small and Medium-sized Enterprises Day). Відзначають свято щорічно починаючи з 2017 року. В цей день ООН пропонує усім державам-членам, громадянському суспільству, міжнародним та регіональним організаціям святкувати цей день з метою підвищення рівня поінформованості громадськості про внесок малого бізнесу в забезпечення стійкого розвитку.  День мікро малих і середніх підприємств

                                 Мета Дня мікро-, малих і середніх підприємств

Основною метою святкування є підкреслення важливої ролі мікро-, малих і середніх підприємств в економічному розвитку будь-яких країн. Визнаючи цей факт та важливість принципів відповідального підприємництва, ООН закликає держави заохочувати підприємців, які «виводять з тіні» свій бізнес та офіційно його реєструють. Пропонується забезпечувати їм доступ до інвестиційних проектів та кредитування на пільгових умовах. Важливим є розвиток міжнародної співпраці між мікро-, малими і середніми підприємствами різних країн.

    Згідно з даними Міжнародної агенції по малим підприємствам, до категорії мікро-, малих і середніх підприємств належать близько 90% усіх підприємств, у яких зайнято 70% усього працездатного населення. На них припадає близько 50% світового ВВП. Саме тому в більшості країн підтримка малого бізнесу є першочерговою задачею економічного розвитку.

                                 Міжнародний день соціального бізнесу

28 червня – Міжнародний день соціального бізнесу (Social Business Day). Метою його проведення стало привернення уваги представників влади та інших людей до проблем, що досі залишаються у суспільстві. Соціальне підприємництво ведуть організації, діяльність яких спрямована на створення справедливих взаємовідносин у суспільстві, тобто такі, що змінюють наш світ на краще: організація харчування безхатьків, обмін книжками/одягом тощо, виготовлення екологічної енергії з відходів, створення робочих місць.

Зазвичай подія проходить два дні. У 2024 році Міжнародний день соціального бізнесу відбуватиметься 27-28 червня.

                              Міжнародний день соціального бізнесу в історії

Ця дата приурочена до дня народження Мохаммада Юнуса, який став засновником мікрофінансування та мікрокредитування, а у 2006 році був нагороджений Нобелівською премією миру за вагомий внесок в економічний та соціальний розвиток суспільства.

Перше святкування відбулося у 2010 році в місті Дакка (Бангладеш) у готелі Sonargaon. Крім обговорення проблем, було проведено виставку, на якій були запропоновані продукти соціальних підприємств.

Головною подією форуму стала презентація логотипу соціального бізнесу, розробленого Мохаммадом Юнусом та його книжки про розвиток галузі. 

                            Важливість Міжнародного дня соціального бізнесу

Завдяки привертанню уваги до цієї галузі сучасні офіційно зареєстровані соціальні підприємства мають можливість розраховувати на пріоритетну державну підтримку.
   

Видатні українці

Юрій Юрійович Вороний народився 9 серпня 1895 р. у родовому селі Журавки Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Варвинський район Чернігівської області) в інтелігентній дворянській родині професора математики Варшавського університету Георгія Вороного. Основним принципом сімейного виховання, за твердженням середньої сестри Юрія Вороного – Марії Вороної-Василенко, було: не дбати про себе, про багатство, навіть не про славу, а лише про славу України.  Цей рід багатий на знакові особистості. Дідусь Юрія Вороного Феодосій Якович був професором словесності. За власні кошти збудував у Журавці школу для сільських дітей, заснував безкоштовну бібліотеку-читальню. Стараннями Вороних у селі було відкрито один з перших у Російській імперії завод із переробки лікарських трав. Батько майбутнього хірурга – всесвітньо відомий математик Георгій Феодосійович Вороний, є основоположником геометрії чисел. Його дослідження і нині застосовують у різних прикладних галузях.

У 1913 р. Вороний Ю.Ю. вступив на медичний факультет Університету святого Володимира у Києві і в роки Першої світової війни як студент-медик працював у перев’язувальному загоні Червоного Хреста.

                           Фото з архіву онуки Юрія Вороного Марини Вороної-Косенко
  

Будучи студентом добровільно вступив у перев’язувальний загін військ Центральної Ради. 16 січня 1918 року Вороний Ю.Ю.брав участь в бою під Крутами. Юрію Вороному пощастило. Йому із п’ятьма пораненими студентами вдалося врятуватися. Студента-медика виходила його майбутня дружина медсестра Віра Йосипівна Нечаївська.

У 1921 р. Юрій Юрійович закінчив Київський медичний інститут і став аспірантом кафедри хірургії. Після закінчення аспірантури його призначили асистентом Харківського медичного інституту. Першою науковою розвідкою молодого лікаря стала стаття “До питання про вроджені лімфангіоми шиї” (1925), надіслана до часопису “Українські медичні вісті”. У цей період Юрій Вороний вперше зацікавився питаннями трансплантології і брав безпосередню участь в експериментах професора Є.Г.Черняховського із пересадки нирки.

                  Науковий хірургічний гурток Харківського медінституту керівник проф. В.М.Шамов     (сидить, другий ряд, 3-й зліва), ас. Ю.Ю.Вороний (сидить 2-й зліва), 1930
 

У 1926-му Юрій Вороний перевівся асистентом на кафедру факультетної хірургії Харківського медичного інституту – до професора Володимира Миколайовича Шамова (1882-1962). Адже наприкінці 1920-х-початку 1930-х рр. під керівництвом цього завідувача кафедри (1923-1939) проводилися інтенсивні дослідження з питань трансплантології, зокрема, із проблем переливання трупної крові Під керівництвом професора В.М.Шамова асистент Юрій Вороний опановував сучасні методи складних операцій, а від 1927 р. зосередився на проблемах – трансплантації органів – яєчок та нирки. 31-річний хірург опанував техніку судинного шва, провів низку експериментальних операцій вільного пересаджування testis (яєчок), нирки, цілої відрізаної ноги собаки. Невдовзі асистент кафедри хірургії Харківського медичного інституту Вороний Ю.Ю. виконав свою першу успішну операцію як трансплантолог, в експериментальних умовах пересадивши у харківській клініці професора В.М. Шамова нирку тварині.

У 1931–1934 роках працював головним лікарем лікарні в Херсоні, директором і професором хірургії Херсонського виробничого медичного інституту, а потім — старшим науковим співробітником Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії та переливання крові.

3 квітня 1933 року, працюючи в Херсоні, вперше у світі виконав клінічну пересадку трупної нирки, звіт про яку був опублікований в італійському журналі «Minerva Chirurgica» (1934), в якому зазначалось, що нирка включилась у кровообіг і почала самостійно функціонувати. Ця пересадка нирки була першою в історії спробою пересадки будь-якого цілого органу людині, хоча перша реципієнтка прожила з новим органом лише 48 годин. На практиці херсонський хірург Юрій Вороний довів, що в клінічних умовах живій людині можна пересаджувати не лише фрагменти тканин, а й цілі трупні органи.

В 1933 р. в обласному центрі відкрився вечірній виробничий медичний інститут із підготовки студентів з числа фельдшерів. Директором вечірнього медінституту і завідувачем кафедрою топографічної анатомії оперативної хірургії став… сам Юрій Вороний.

В грудні 1935 р. Ю.Ю. Вороному атестаційна комісія Київського медичного інституту своєю постановою присудила науковий ступінь кандидата медичних наук – навіть без захисту дисертації, а в листопаді 1936 р. херсонського експериментатора обрали за конкурсом, на правах професора, завідувачем кафедри хірургії Харківського стоматологічного інституту і Наказом НКРЗ України від 31.11.1936 року перевели до Харкова.
У 1936–1941 роках завідував кафедрою хірургії Харківського стоматологічного інституту.

З огляду на термінову доцільність, 45-річного Ю.Ю. Вороного перевели у розпорядження міськвідділу МОЗ Харкова із обслуговування поранених з числа цивільного населення. Отже, відповідно до нових службових обов’язків, лікар свідомо опинився на окупованій гітлерівцями території.

До лютого 1942 р. медик доліковував поранених, поки не була спалена 12-а лікарня на Холодній горі. 23 лютого 1942 р. видатний вчений залишив Харків та виїхав до села Нова Водолага Харківської області. У тому райцентрі, що стояв за півсотні кілометрів від Харкова, Юрій Вороний працював до 13 лютого 1943 року… звичайним сільським лікарем. Коли розпочався наступ радянських військ, Юрій Вороний служив хірургом у складі медсанбату 8-ої гвардійської стрілецької дивізії генерала Суржакова… Навіть після раптового виходу з бою дивізії він оперував бійців.

У вересні 1944 р. Ю.Ю. Вороного призначили головним хірургом відділу госпіталів Житомирської області. Інспектуючи та консультуючи евакогоспіталі, безпосередньо біля операційного столу, він передавав досвід та знання колегам. Саме в той час піонер світової трансплантології запровадив у лікувальну практику оригінальний метод боротьби із травматичним шоком, спеціальну методу нервового шва та мікротрансфузії, як стимуляцію сполучної тканини. Це дозволило значно знизити інвалідність та смертність серед поранених солдат.

За підсумками Другої світової війни медика нагородили медаллю “За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” та медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”

По закінченні Другої світової війни комуністичний режим видав йому “вовчий білет”, заборонивши Юрію Вороному працювати у Харкові…. практикуючим хірургом і займатися педагогічною діяльністю.

Від 25 січня 1944 р. у лікувальних установах Житомира подальші шість років висококласному хірургу довелося працювати… урологом Житомирського облздороввідділу і завідувачем урологічним відділенням Житомирської обласної лікарні, але Юрій Георгійович не полишав наукових пошуків.

6 травня 1950 р. піонера світової трансплантології перевели до Києва. Це сталося за сприяння Платона Лукича Шупика (1907-1986), який на той час працював начальником управління медичних навчальних закладів Наркомату (Міністерства) охорони здоров’я Української РСР і добре знав Ю.Ю. Вороного за спільною роботою на кафедрі Харківського медичного інституту.

В Інституті експериментальної біології й патології імені О.О. Богомольця – професора хірургії Юрія Вороного призначили завідувачем відділення експериментальної хірургії. У 1952 р. учений захистив дисертацію, присвячену питанням патогенезу і терапії травматичного шоку, та здобув науковий ступінь доктора медичних наук.
Відтоді й до самої смерті у 1961 р. знаний професор очолював Київський науково-дослідний інститут переливання крові та невідкладної хірургії. Знаменитий український хірург не лише виконав ще кілька унікальних операцій, а й написав 48 наукових праць із найбільш актуальних проблем медицини.

  Володимир Хавкін —  легендарний бактеріолог, імунолог, епідеміолог, який створив першу вакцину проти чуми та холери.
     

Володимир (Вальдемар) Хавкін народився в єврейській родині в Одесі у 1860 році1. Коли він був ще дитиною, його сімʼя переїхала до Бердянська. Саме там у місцевій гімназії він здобув класичну освіту. А далі повернувся в Одесу і вступив в університет, щоб вивчати фізику, математику та зоологію.

                                   Одеська бактеріологічна станція. 1902 рік.

 

Володимиру пощастило. У той час Одеса була одним із центрів мікробіології. Там створили другу бактеріологічну станцію у світі
До того ж в університеті працював талановитий вчений Ілля Мечников, який і надихнув молодого дослідника вивчати зоологію. Навчальний заклад став для Володимира другою домівкою, де він полюбляв разом зі своїм наставником та іншими студентами вести наукові дискусії й обговорення. Але на заваді розвитку стала Російська імперія.

У 1881 році внаслідок теракту гине імператор Олександр ІІ. Ширяться чутки, нібито новий цар, Олександр ІІІ, видав наказ бити та грабувати євреїв за те, що ті вбили його батька. По всій країні починаються єврейські погроми, що відбулись і в Одесі. Володимир разом з іншими євреями створює в місті загони самооборони. Через сутички з місцевими кадетами його заарештовують та відправляють за ґрати, але завдяки клопотанню Іллі Мечникова згодом відпускають на волю.

Зрештою, Володимир повертається до університету та продовжує свою роботу над дослідженнями мікроорганізмів. Як талановитий науковець він здобуває ступінь кандидата природничих наук, а згодом — і доктора. Однак для того, аби стати професором та далі зростати по кар'єрній драбині, йому потрібно було прийняти християнство, що він як єврей робити не хотів. Усвідомлюючи безвихідність ситуації, Хавкін вирішив емігрувати.

У 1884 році Володимир Хавкін закінчив університет екстерном, захистив дисертацію і одержав учений ступінь кандидата зоології. Через своє єврейське походження молодий вчений не мав можливості проводити наукові дослідження на батьківщині і вирішив виїхати за кордон.

Спочатку Володимир Хавкін вирушив до Швейцарії, а потім до Лозанни, де вступив на посаду приват-доцента Лозаннського університету. У 1889 році Володимир виїхав до Парижа. Видатний учений-мікробіолог Ілля Мечніков допоміг йому знайти роботу бібліотекаря, а потім посаду наукового співробітника у всесвітньо відомому Пастерівському інституті. На той час Луї Пастер уже створив вакцини проти сказу і сибірської виразки.

У кінці ХІХ століття у світі бушували смертельно небезпечні хвороби: холера та чума. Володимир Хавкін захопився розробкою протихолерної вакцини й поставив перед собою велику мету — знайти спосіб порятунку людства від цього важкого захворювання. Він проводив експерименти на морських свинках та кроликах, вводячи їм мікроби хвороб, щоб розрахувати необхідну для профілактики дозу. Головними дослідженнями Володимира Хавкіна були роботи в галузі захисту людського організму від інфекційних хвороб за допомогою сироваток і вакцин. Саме Хавкін створив першу ефективну вакцину проти холери, протестувавши її ефективність і безпечність… на самому собі.

Медицина того часу не мала ліків проти холери, і навіть найвидатніші вчені не знали, яким чином можна перемогти цю катастрофу. Тому, коли в Парижі Володимир Хавкін продемонстрував своє відкриття, першими його привітали найбільш відоміші вчені Луї Пастер та Ілля Мечников.

Влада Великобританії зрозуміла, яке колосальне значення у світовому масштабі має відкриття Хавкіна. Доктору дозволили випробувати вакцину в колоніальній своїй колонії − Індії, країні, яка наприкінці позаминулого століття була практично повністю уражена холерою. Епідемія забирала сотні тисяч життів.

На початку 1893 року Хавкін як державний бактеріолог прибув до Індії, де за два роки налагодив виробництво вакцини. Він особисто вакцинував більш ніж 42000 осіб. У підсумку серед тих, хто отримав вакцину, смертність і захворюваність на холеру скоротилися в десятки разів.

З того часу вакцину Хавкіна почали масово виробляти. Вона її застосовують і сьогодні в модернізованому вигляді.

Не менш значним був внесок нашого земляка в боротьбу з чумою. У 1896 році епідемія найстрашнішої в історії людства хвороби вразила Бомбей − друге за величиною місто Індії. Влада попросила доктора Хавкіна допомогти, і той відразу ж відгукнувся, створивши першу в світі ефективну вакцину проти чуми.

Так само, як і при тестуванні вакцини від холери, спочатку засіб проти чуми Хавкін випробував на собі. І тільки після того, як переконався в безпеці ліків, почав масово виробляти їх. Знову наш земляк особисто бере участь у вакцинації населення й одночасно створює в Бомбеї невелику лабораторію по боротьбі з чумою. За сорок років було щеплено − і тим самим врятовано від болісної смерті більше тридцяти п’яти мільйонів осіб!

Згодом створена Хавкіним в Бомбеї лабораторія стала найбільшим у Південно-Східній Азії дослідницьким центром з бактеріології та епідеміології. А з 1952 року офіційно називається Інститутом імені Хавкіна.
У 1897 році королева Вікторія нагородила вченого одним з вищих орденів Британської імперії. На честь нього в Лондоні був даний прийом, на якому були присутні найвизначніші англійські медики.

У 1915 році доктор Хавкін працював в англійському військовому міністерстві, де керував щепленнями англійських солдатів, які відправлялися на Першу світову війну.

Підтримував ідею відтворення єврейської держави. Стверджував, що єврейською держава стане лише тоді, якщо буде заснована на релігійних принципах. Разом з однодумцями написав роботу про права євреїв в Ерец-Ісраель і діаспорі, яку запропонував до уваги учасників Женевської мирної конференції.

Володимир Хавкін помер у Лозанні 28 жовтня 1930 року. День смерті Хавкіна став в Індії днем глибокої національної жалоби. Це був справжній геній, що зміг протистояти смертельним хворобам і врятував людство від холери та чуми.